Війна спричинила появу в медійному просторі ситуацій та юридичних дилем, які досі були не актуальними. Запитання “А що робити, якщо?..” виникають не лише в журналістів та активістів, але і у небайдужих громадян, які прагнуть і в час війни діяти за законом.

На запитання, що стосуються обігу інформації у воєнний час, відповідали фахівці ГО «Платформа прав людини» Євген Воробйов, Олександр Бурмагін та Ольга Вдовенко під час онлайн-зустрічі з медіаюристами 31 серпня 2022 року, що проводилася в рамках спільного проєкту чотирьох організацій: Freedom House, Інститут масової інформації, Платформа прав людини та Центр прав людини ZMINA.

Поширення інформації з обмеженим доступом: якою буде відповідальність?

Почнемо з основ. Не вся інформація може бути вільна запитана та використана. Адже є й інформація з обмеженим доступом – таємна, конфіденційна, службова. В час дії воєнного стану особливо важливо дотримуватись “букви закону” і не публікувати тих даних, які можуть прямо чи опосередковано зашкодити безпеці держави та її громадян. Але законодавство про доступ до публічної інформації, яке і визначає ці види інформації з обмеженим доступом,  не змінювалось з моменту початку повномасштабного вторгнення, тому якщо ви працювали з інформацією – підходи, обмеження та покарання залишились тими ж, що й раніше.

Але ми нагадаємо про всяк випадок. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну, таємну та службову (відповідно до ст. 6 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”). Конфіденційною є інформація про фізичну особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані) і порушити її — це означає порушити ще й ст. 182 ККУ “Порушення недоторканності приватного життя”. Як наслідок – можливий штраф або й виправні роботи, арешт чи позбавлення волі.

Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Розголошення такої інформації може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Поширення її може потягти за собою порушення статей Кримінального кодексу, зокрема:

  • Ст. 114-2 “Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України”.
  • Ст.ст. 436-2, 111-1 КК України.
  • Ст. 111 КК України “Державна зрада”.

Обмеження прав людини під час воєнного стану

У зв’язку з введенням воєнного стану національна безпека стала надважливою, і конституційні права і свободи людини і громадянина можуть обмежуватися. Наприклад, таємниця листування, недоторканність житла, свобода слова, свобода пересування тощо. Ці всі випадки описані в статті 8 ЗУ “Про правовий режим воєнного стану”. Можливі обмеження й інших прав та свобод, поза переліком з цього закону, але тоді Верховна Рада України має ухвалити закон, який регулюватиме обмеження конкретного права.

Але хвилюватись підстав немає. Обмеження прав не означає їх скасування, просто під час воєнного стану є певні особливості їх реалізації. Тобто свобода пересування нікуди не дівається, але людину можуть не пустити на певну територію, або затримати для перевірки документів. Або свобода слова обмежується вимогою не поширювати інформацію про пересування української військової техніки. Або ж комендантська година – як обмеження того ж права на свободу пересування.

Покарання для ЗМІ-колаборантів

І ще про одне очевидне – про колабораціонізм у медійній сфері, адже є дуже багато випадків, коли медіа на окупованих територіях (та й на не окупованих) надають свої можливості, платформи та ресурси для поширення інформації та пропаганди окупанта. Яке ж покарання передбачене для ЗМІ, які співпрацюють з окупантом?

Є три основних статті, які можуть застосовані в таких ситуаціях:

  • Ч.6 Ст. 111 -1 КК України (колабораційна діяльність) — здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України (покарання до 12 років).

Варто зауважити, що під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації.

  • Ст. 111-2 КК України (пособництво державі-агресору) — умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства.
  • Ч.3 Ст. 436 -2 КК України — виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію, виготовлення, поширення матеріалів, з використанням ЗМІ  (покарання до 8 років).

Медіаюрист ГО “Платформа прав людини” Євген Воробйов наголошує на тому, що ситуація може стосуватись і поширення інформації у фейсбуці та месенджерах. Тому поширення там пропагандистських закликів та меседжів теж може стати підставою для звернень до Офісу Генпрокурора та Служби Безпеки України, які й займаються фіксацією та розслідуванням таких правопорушень.

Ще один важливий аспект: в час дії воєнного стану “заморожується” строк давності злочину, тобто з моменту внесення злочину в ЄДР не почнеться “зворотний відлік”. Тож доки територія не буде звільнена, строки давності не йтимуть і можна буде притягти колаборантів до відповідальності після деокупації.

Фото з сценами насильства: дух часу чи порушення закону?

Війна спричинила сплеск поширення фото і відео з тілами вбитих та поранених окупантів, що стало своєрідною “терапією” для українців. Однак, навіть відкинувши морально-етичні коментарі з цього приводу, ми розуміємо, що поширення таких зображень мало би відгукнутись і юридичними наслідками.

І тут є нюанс. Існує ст. 300 КК України, яка передбачає відповідальність за ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (поліція).

Для того, аби щось під цю статтю підпадало, треба розуміти, що мається на увазі під терміном “культ насильства і жорстокості”. Є рекомендації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі від 20. 04. 2010 р. № 3, які визначають культ насильства та жорстокості. І це єдиний орган, який визначає що це за термін.

Культ насильства та жорстокості – надмірне звеличення творів, у яких вихваляються, видається за норму поведінки застосування грубої фізичної сили, розправа над потерпілим, катування і навіть заподіяння смерті. Поділяється на наступні критерії:

  • Наявність прямих закликів до насильства і жорстокості (письмові, друковані, або виконані в електронному вигляді, усні твори, фотозображення, рекламні сюжети, анонси, повідомлення та інше з написами, що містять такі заклики); звукозаписи, кіно-, відеопродукція, інші технічні записи зображень, що рухаються (комп’ютерні ігри тощо), або сюжет твору, насичений переважною кількістю демонстрації (опису) сцен насильства та жорстокості.
  • Зображення (відтворення) насильства та жорстокості подається в ореолі позитивного відношення до нього, що спонукає до його наслідування, а не осуду.
  • Показ (опис) в натуралістичній формі нанесення фізичних пошкоджень людському тілу та будь-якій живій істоті (різані та вогнепальні рани, відтинання органів або частин тіла тощо)”.

Рекомендації – чинні. Нацкомісії вже не існує. Та й останні вироки, що стосуються культу насилля, були в 2017 – 2018 роках, коли цей орган діяв. Отже, виходить, поки Комісія не діє і альтернативного органу немає, то і нема кому виносити висновки, чи підпадає контент під визначення “культу насилля і жорстокості”.

Однак медіаюристи ГО “Платформа прав людини” наголошують, що для медійника передусім важливою має бути відповідальність за контент перед своєю аудиторією та дотримання морально-етичних норм, тому варто все ж утриматись від жорстоких фото та відео, не заспокоюючи себе тим, що «це реалії війни».

Пошуки зниклого військового: чи варто публікувати?

Наче намір допомогти рідним знайти зниклого військового у час війни є досить благородним. Але чи має право ЗМІ на власний розсуд в умовах війни публікувати дані про зникнення військового, надані його родичами? І чи принесе це більше користі, ніж шкоди.

З точки зору законодавства ситуація виглядає наступним чином. Якщо родичі вас про це не просили – тоді не варто, не проявляйте ініціативу.

Якщо просили – зафіксуйте це прохання у якийсь спосіб, аби потім вас не звинуватили у тому, що це була ваша непрохана і шкідлива ініціатива. Запишіть на диктофон, збережіть скрін переписки, збережіть і роздрукуйте лист, попросіть про розписку тощо. Справа ще й у тому, що в родині може не бути єдиного бачення щодо питання. Хтось може виступати за публікацію інформації про пошук в медіа, інші – категорично проти. Тому медійник має всі шанси опинитись в зоні сімейного конфлікту, який сильно зачепить і його.

Більше того, Головне управління розвідки Міністерства оборони України рекомендує не поширювати інформацію про зниклого військового і не фіксувати увагу на ньому, адже це, умовно кажучи, “збільшує його вартість” при обміні. Тож, варто ситуацію проговорити з рідними і зважити ризики та користь.

Якщо все ж поширюєте інформацію про зниклого воїна, то беріть до уваги Наказ головнокомандувача Збройних сил України від 03.03.2022 № 73 “Про організацію взаємодії між 3бройними силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану” та закон “Про персональні дані”. Зокрема, утримайтеся від публікації даних про частину, де служив воїн, її дислокацію, чисельність тощо.

Не нашкодьте.

Зруйнована інфраструктура: коли можна публікувати фото?

Коли можна публікувати фото зруйнованої після ворожих обстрілів інфраструктури і який документ це врегульовує?

З одного боку, є ст. 29 ЗУ “Про інформацію”, яка дозволяє поширити суспільно необхідну інформацію, а ця інформація наче є суспільно важливою.

З іншого, існує спільна заява Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства оборони України та представників ЗМІ, де вказано, що “журналісти можуть збирати інформацію на місцях відразу після обстрілів. При цьому  дозволяється оприлюднення зроблених фото та відео щодо подій на місці ведення бойових дій по завершенню 12 годин для військових об’єктів, через 3 години – для цивільних об’єктів”. 

Медіаюристи ГО “Платформа прав людини” наголошують: законодавчої заборони на поширення фото одразу після обстрілів немає, але керуватись цим принципом варто, адже такі фото можуть допомогти коригувати вогонь ворогу і загрожуватимуть безпеці українців.

Свідки воєнних злочинів і персональні дані

Процес документування воєнних злочинів російської федерації складний і пов’язаний з чутливими даними. І в процесі цього важливо також не забувати про документальне оформлення згоди на обробку персональних даних свідка воєнних злочинів. Адже ця людина потенційно ставить себе під загрозу, даючи свідчення, отже, її персональні дані мають бути захищені, а отримувач свідчень, з іншого боку, має все правильно задокументувати, аби свідчення могли бути використані з користю для держави і без шкоди для свідка.

Згода на обробку персональних даних повинна містити:

  • ПІБ власника персональних даних;
  • Склад та  зміст зібраних персональних даних;
  • Права, визначені ст.8 Закону “Про захист персональних даних”;
  • Мету збору персональних даних та  осіб, яким передаються або можуть передаватись персональні дані.

Поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини ч.2 ст.14 ЗУ “Про захист персональних даних”.

Новели в безпекових гарантіях журналістів

Наостанок згадаємо і про юридичні новації, які стосуються журналістів на війні. Таких є дві, обидві пов’язані з питанням безпеки.

Їх регулює закон №7367, який від 11.05.22 доповнений положеннями до ЗУ “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” та ЗУ “Про страхування”.

  1. Засоби масової інформації зобов’язані забезпечувати журналістів та інших працівників на період їх відрядження в райони ведення воєнних (бойових) дій та/або на тимчасово окуповані території України засобами, призначеними для захисту від уражень вогнепальною зброєю, осколкових уражень, а також медичними аптечками. (ст. 15 про держпідтримку).
  2. Журналісти та інші працівники на період їх відрядження в райони ведення воєнних (бойових) дій та/або на тимчасово окуповані території України підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок роботодавця або будь-яких інших не заборонених законом джерел на випадок заподіяння шкоди їхньому життю та/або здоров’ю під час виконання професійних обов’язків (ст.15 про держпідтримку).

Фото в медіа: авторські права, фото дітей та посадовців

Все більше фокусу з тексту в медіа переходить на фото та відео як свідчення правдивості написаного, як влучне доповнення та ілюстрування, як доказ, зрештою, просто як засіб привернення уваги аудиторії.

Мабуть, саме тому, під час онлайн-зустрічі з медіаюристами ГО “Платформа прав людини” було так багато питань, які стосувались використання та поширення фото. 

Чи можна фотографувати посадовця, якщо йому це не подобається?

Якщо посадовець при цьому виконує свої обов’язки, то його небажання фотографуватись – виключно його примха, виконувати яку журналіст не зобов’язаний.

Якщо буде заперечення з боку посадовця, то треба керуватись ст. 5 ЗУ “Про інформацію”, відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Треба нагадувати їм, що вони посадовці, а під час виконання службових обов’язків посадова особа є не фізичною особою, а суб’єктом владних повноважень, визначення якого надане в статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ще й ст. 2 ЗУ “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” нагадує, що ЗМІ України, відповідно до законодавства України, мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Крім того, практика ЄСПЛ в контексті публічних фігур і осіб має низку рішень, які загалом доводять, що посадова особа при виконанні своїх повноважень має менший рівень захисту, ніж фізична особа.

Тому мер, який оглядає парк перед забудовою, полісмен, який зупинив вас на дорозі, чиновник, який відмовляється працювати у робочий час, а натомість п’є коньяк в себе в кабінеті, не мають права вимагати, аби їх не фотографували. Бо це їх робочий час, їхня діяльність, виконання посадових обов’язків, — і в цей час, оплачений коштами платників податків, їх можна фотографувати.

Авторське право чи суспільна важливість: що переважить?

Якщо журналіст хоче проілюструвати текст високої суспільної важливості авторським фото чи малюнком, то чи може він зробити це без авторських дозволів з огляду на суспільну важливість?

Ні.

За словами медіаюриста ГО «Платформа прав людини» Євгена Воробйова, малюнки — об’єкти авторського права і тут зовсім не є визначальним той факт, що журналіст пише про суспільно важливі теми.

Ці зображення можна брати виключно, якщо це дозволено законодавством, в даному випадку — ЗУ “Про авторські та суміжні права” і Цивільним кодексом України.

Ч. 3 Ст. 442, ст. 443 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зазначають, що ніхто не має права використовувати, публікувати  твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

А ст. 444 ЦК, ст. 21 ЗУ “Про авторське право та суміжні права” визначають випадки правомірного використання твору. Такими є:

  • Відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонене автором.
  • Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.

Медіаюрист ГО “Платформа прав людини” Олександр Бурмагін наголошує: якщо авторський твір взятий відповідно до законодавства, але без згоди автора, то неодмінно треба робити посилання на автора і на джерело, звідки запозичений твір. Є сенс також зробити скріни, звідки запозичені зображення, на випадок, якщо їх звідти видалять з певних причин, аби підсилити свій захист у потенційному судовому позові.

Наслідки порушення авторських прав – це адміністративна відповідальність, потенційний штраф плюс відшкодування моральної шкоди автору.

Регулюють це наступні законодавчі акти:

  • Ст. 432 ЦК України Ст. 52 ЗУ “Про авторське право і суміжні права”;
  • Ст. 51-2 КУпАП  — “незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом права”;
  • Ст. 176 КК України — “незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі (24800 грн. станом на 1 січня 2022)”.

Фото і діти

Чи потрібна згода батьків на публікацію у медіа фото їх дітей?

Так! Причому обох батьків – як свідчить судова практика.

Які законодавчі акти це регулюють?

  • Права фізичної особи на захист свого зображення і заборону його використання без дозволу визначається статтями 307-308 ЦК України. Для реалізації закріплених прав фізична особа повинна мати цивільну дієздатність ( тобто діти цього самі зробити не можуть).
  • Статтями 31-32 ЦК України не передбачене право особи до 18 років надати дозвіл на використання свого фото.
  • Ст. 272 ЦК: “Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники”.

Є випадки, коли публікація фото дитини можлива без згоди батьків чи опікунів. Зокрема, ці норми прописані в законі «Про медіа», який наразі ухвалений в першому читанні. Так от, публікація фото без згоди батьків можлива лише у випадках, коли це важливо для безпеки дитини – коли заблудилась, коли розшукується тощо.

У школах чи садочках діє інший принцип. Замість батьків відповідальність за фотографування дітей несе адміністрація. Тому, якщо журналіст діє зі згоди адміністрації ( письмова, на запис під диктофон чи усна), якщо відкрито проводить зйомку – то він може знімати дітей. Якщо батьки бачать відкриту зйомку і активно не заперечують – діє принцип “мовчазної згоди”. Якщо ж хтось з батьків висловлює заперечення, аби його дитина потрапила в кадр фото чи відео, то варто докласти зусиль, аби так і було.

Якщо дитина не основний персонаж на фото чи відео і випадково потрапила в кадр – це не проблема. За винятком, якщо батьки в момент зйомки помітили, що вона потрапляє в кадр і висловили активне заперечення.

Автор:

Світлана Чернецька, журналістка

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ

Залишити свій коментар

*

*

Отримати юридичну допомогу

Ваше звернення прийнято і буде оброблено протягом 24 годин. Всього найкращого!

ID Вашої заявки:

Перевірити статус можна за посиланням

* щоб додати кілька файлів - виділіть їх всі разом і натисніть додати (відкрити). По одному файли не прикріпляються!
* обов'язково прикріпіть документи, якщо справа - захист в суді або допублікаційна експертиза Натиснувши кнопку Відправити Ви даєте згоду на обробку своїх персональних даних