Гібридна війна проти України, яка почалась ще під час Революції Гідності та триває досі, так чи інакше вимагає від держави відповідної протидії та вироблення певної політики реагування на виклики. Але, дбаючи про нацбезпеку, важливо враховувати міжнародні стандарти у сфері прав людини. За понад чотири роки українські суди винесли 118 вироків за дії в інтернеті, які, на думку суддів, можуть загрожувати державі. Хто був засуджений? Чи були ці злочини справді небезпечними для країни? Як зробити, аби протидія у гібридній війні була ефективна, а відповідальність за поширення інформації в інтернеті не суперечила гуманістичним стандартам? Ці та інші питання досліджували правозахисники.   

18 квітня громадська організація «Платформа прав людини» оприлюднила результати аналізу судових рішень, які стосувались поширення незаконного контенту в Інтернеті і були ухвалені в 2014 — 2018 роках. До дослідження потрапили рішення, оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При аналізі судових справ експерти не визначали зміст повідомлень, чи порушувала поширена інформація вимоги українських законів. Авторі звіту виходили із презумпції: якщо суд визнав порушення і вирок набув законної сили, то контент є незаконним. Разом з тим у експертів не було доступу до першоджерел із незаконною інформацією, оскільки у судових рішеннях відсутні повні тексти, які лягли в основу кримінальних проваджень. В них можна зустріти лише деякі цитати з дописів чи статей.

ЩО ПОКАЗАЛО ДОСЛІДЖЕННЯ? 

Платформа прав людини виявила у реєстрі судових рішень 118 вироків. За чотири роки українські суди винесли рішення за такими статтями:

  • 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади);
  • 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України);
  • 111 (державна зрада);
  • 114-1 (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил та інших військових формувань);
  • 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками);
  • 258-2 (публічні заклики до вчинення терористичного акту);
  • 295 (заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку);
  • 436 (пропаганда війни).

 

Найбільше вироків суди виносили стосовно висловлювань, які зачіпають національну безпеку України. Зокрема, за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України – 69 вироків, а за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу,  – 54. За іншими статтями судді ухвалювали від одного до чотирьох вироків.

Найбільша кількість кримінальних справ стосувалась дописів у соціальних мережах «ВКонтакте» та «Одноклассники» (82%). Лідером за кількістю злочинів – «ВКонтакте», де вчинили 37 з 54 злочинів за ст. 109 КК України та 53 із 69  – ст. 110 КК України.

В мережі «Одноклассники» суди зафіксували 10 з 54 кримінальних випадків. Ці справи стосувались насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. 7 із 69 дописів посягали на територіальну цілісність і недоторканність України.

Незаконний контент розповсюджували також і в Facebook. Там сталось 8 з 54 (15%) випадків. У цих справах засудженим інкримінували порушення статті 109 КК України. Ще три випадки стосувались статті 110 КК України.

У мережі Youtube засуджені поширювали трохи більше 4% незаконного контенту, в той час як на всіх інших веб-ресурсах, – до 4,3% повідомлень.

В переважній більшості випадків правопорушники діяли самостійно. Лише у 6 вироках (5%) суди встановили попередню змову групи осіб. Наявність зв’язку засудженого із державою-агресором суди встановили всього у 8 справах. А це близько 7% від усього обсягу проаналізованих судових рішень.

 

ЯКЕ БУЛО ПОКАРАННЯ?

У 74% справах обвинувачувані укладали угоди з прокурором, визнавши свою провину. Понад 80% справ завершились тим, що суди звільняли засуджених від відбування покарання із іспитовим строком від одного до трьох років.

«Це говорить про те, що держава не вбачає для суспільства значної небезпеки у поширенні цієї інформації, а також небезпеки від цих людей», – коментує медіа-юристка Платформи прав людини Людмила Опришко.

Лише у 17 справах (14,5%) засуджені отримали тюремні ув’язнення. При цьому у 10 з них була сукупність злочинів, а у 5 справах суди засудили злочинців заочно. Трьома вироками присудили штрафи, а одним – виправні роботи.

ЯКІСТЬ СУДОВИХ РІШЕНЬ 

Правозахисники також нарікають на неналежну мотивацію вироків суддів. Адже судді особисто не аналізують текст повідомлень, через які правоохоронці порушили кримінальні провадження. Оцінювання факту злочину вони перекладають на судових експертів, які створюють судово-лінгвістичну, комплексну експертизи та семантико-текстуальну експертизу писемного мовлення.

 

 

 

 

 

 

 

Людмила Опришко«У своїх вироках судді цитують інформацію, яка стала предметом злочину, посилаються на висновок експерта і призначають міру покарання. Тоді як міжнародний стандарт полягає у тому, що, якщо рішення про обмеження доступу до інформації має приймати суд, то він зобов’язаний самостійно проаналізувати контент та контекст, аби прийняти рішення. А суди цього не роблять», – констатує Людмила Опришко.

Більш того, ці експертизи проводять установи, які підпорядковуються органам виконавчої влади, а відтак їх не можна вважати незалежними. Правозахисники наголошують, що це підриває право на безсторонній та справедливий суд.

Фахівці обурені формальним підходом суддів до національної безпеки. Так, ухвалюючи вироки, суди ігнорують вплив незаконного контенту на аудиторію. Їм байдуже, чи повідомлення поширювалось серед 30 людей, чи у групі з 27 тисяч користувачів. Судді все одно призначають однакове покарання.

«В умовах гібридної війни, коли ми намагаємось захистити інтереси України, фактор впливу має бути вирішальним. Європейський суд з прав людини у справі «Савва Терентьєв проти Росії» звернув увагу, що суди не досліджували вплив на аудиторію пасажу про урочисте спалювання «невірних ментів», як у печах Аушвіца», – розповідає Людмила Опришко.

Разом з тим, укладачі доповіді вважають зайвим вигадування велосипеду із розширенням терміну «інформаційний тероризм», який народні депутати пропонували у законопроекті №6688. У Кримінальному кодексі є статті, які дозволяють карати за інформаційну підтримку тероризму. Аналітики наводять у доповіді приклади справ, де суди оцінили обставини злочинів як інформаційну підтримку тероризму, що входить до «іншої підтримки тероризму».

Також у жодному вироку експерти не побачили, щоб судді вирішували подальшу долю незаконної інформації.

«Не зрозуміло, чи видалявся цей контент до або після вироку суду. Таке враження, що це питання взагалі для суддів не має значення. Хоча, як на мене, у цьому й полягає захист інтересів держави. Якщо є злочинний контент, який можуть поширювати, його потрібно прибрати», – каже Людмила Опришко. Вона нагадує, що 80% справ завершувались умовними термінами. Умовне покарання вимагає від засудженого виконувати низку зобов’язань. А відтак суд може спокійно зобов’язати правопорушника видалити незаконну інформацію. А ні, то замінити умовний термін на реальний.

Також експерти вражені тим, що суди можуть використовувати інформацію з порталу «Миротворець» як єдине джерело доказів. Тобто суд не оцінює такі докази ані на предмет їхньої достовірності, ані на предмет належності та допустимості.

 

СОЦМЕРЕЖІ ЯК ЗМІ

Також автори дослідження виявили, що судді визнавали соціальні мережі «ВКонтакте» та «Однокласники» засобами масової інформації. При цьому стаття про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу (ст. 109 ККУ) передбачає суворішу міру покарання, якщо злочини вчинили за участі ЗМІ.

«»ВКонтакте» має значну кількість учасників, є відкритою для перегляду і ознайомлення з інформацією. У ній розміщується інформація, для будь-яких осіб без будь-яких обмежень, а всесвітня мережа інтернет та розміщена у ній соціально-орієнтована мережа «ВКонтакте» із групою (спільнотою користувачів)… призначені для публічного поширення та масового приймання аудіовізуальної інформації у вигляді електричних сигналів за допомогою побутових електронних приладів«, – цитують автори доповіді одне із рішень суду.

Але експерти зауважують, що таке трактування суперечить іншій правовій практиці в Україні: коли розслідують злочини проти журналістів, то правоохоронні органи не визнають інтернет-ЗМІ такими, що підпадають під законодавство про засоби масової інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

Олександр Бурмагін

«Коли у 2011 році з’явився оновлений закон «Про інформацію» я особисто на семінарах для журналістів розповідав про важливість захисту журналістів інтернет-видань, бо вони теж працівники ЗМІ і на них також має поширюватись захист ст. 171, а потім 345 КК України. А виявилось, коли б’ють журналіста інтернет-видання, ця правова позиція не працює, а діє, коли треба підсилити кримінальну відповідальність за поширення контенту», – дивується Олександр Бурмагін. Правозахисник нагадує, що за рекомендаціями Ради Європи, відсутність належного якісного законодавства – це порушення зобов’язань держави.

«Оскільки відсутність цих механізмів призводить до маніпуляцій, зловживань та порушень прав людини. Те, що у нас немає ефективних та цивілізованих механізмів – велике питання до держави», – додає він.

ЩО РОБИТИ?

Правозахисники переконанні, аби покращити ситуацію із належним переслідуванням за незаконну інформацію, потрібно навчати, зокрема, суддів.

«Виступаючи нещодавно як адвокат у справі, що стосувалась захисту честі і гідності, я думав навіть принести до суду фліпчарт, аби малюнкам пояснювати судді як працює інтернет. Вона банально не орієнтується у цій сфері. Це не тому, що вона погана. Технології та законодавство настільки швидко розвиваються, що судді не встигають все відслідковувати. Тому їм потрібне підвищення кваліфікації. Таких справ ставатиме все більше через розвиток технологій шаленими темпами», –  вважає Олександр Бурмагін.

Разом з тим експерти коаліції «За вільний інтернет» наполягають на важливості допрацювання законодавства про інтернет. За п’ять років російсько-української війни влада так і не розробила закон з «правилами гри», які будуть враховувати міжнародні стандарти у сфері прав людини. Ризики, військова агресія Росії проти України, в тому числі в кіберпросторі, продемонстрували важливість окремого правового регулювання, наполягають вони.

У свою чергу народна депутатка від БПП Ольга Червакова погоджується, що у розробці нових норм щодо інтернету має брати участь громадський сектор та експерти із відповідної галузі. Адже у парламентарів також часто не вистачає знань та розуміння у сфері технологій та прав людини.

 

«СБУ ж не зі зла запропонувала законопроект №6680. Як вміла, так і зробила. Фліпчарт потрібно нести не лише в суд, а й в ГенпрокуратуруМВС. У парламентський комітет треба занести два фліпчарти, бо там дуже довго потрібно розкривати «піраміду Маслоу» з базовими цінностями та міжнародними зобов’язаннями України. Там депутати часто запитують, що важливіше – свобода слова чи інтереси національної безпеки і роблять вибір на користь останнього. Та всі дискусії розбиваються на питанні, за що стояв Майдан», – пояснює Ольга Червакова.

Микола Мирний, журналіст Центру прав людини ZMINA

 

За результатами проведеного аналізу Коаліція «За вільний інтернет» виступила з резолюцією, в якій окреслила важливі питання, яким варто приділити особливу увагу під час напрацювання законодавчих ініціатив щодо інтернету.

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ

Залишити свій коментар

*

*

Отримати юридичну допомогу

Ваше звернення прийнято і буде оброблено протягом 24 годин. Всього найкращого!

ID Вашої заявки:

Перевірити статус можна за посиланням

* щоб додати кілька файлів - виділіть їх всі разом і натисніть додати (відкрити). По одному файли не прикріпляються!
* обов'язково прикріпіть документи, якщо справа - захист в суді або допублікаційна експертиза Натиснувши кнопку Відправити Ви даєте згоду на обробку своїх персональних даних