Про зміни та ефективність, передбачених Кримінальним кодексом України покарання за поширення незаконного контенту та якою є практика національних судів у розгляді таких справ до та після повномасштабного вторгнення, дискутували під час круглого столу «Кримінальна відповідальність за поширення незаконної інформації в інтернеті до та після початку повномасштабного вторгнення».

До заходу, який організувала ГО «Платформа прав людини», долучились представники Офісу Генерального прокурора України, Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Касаційного кримінального суду України, правозахисних організацій.

“Законодавчі зміни — один з шляхів боротьби з окупантами”

У своєму вітальному слові виконавча директорка ГО «Платформа прав людини» Олександра Степанова пояснила, що ця тема є логічним продовженням багаторічної роботи організації щодо моніторингу цифрових прав людини. Тож, з появою нових норм у Кримінальному кодексі, які стосувались поширення інформації, команда організації почала відслідковувати, як вони застосовуються і якою є судова практика щодо цих норма. Як виявилось – недоліків та колізій виникало немало, тож результатом досліджень став аналітичний звіт з висновками та рекомендаціями щодо покращення законодавства. Зустріч з стейкхолдерами і сьогоднішня дискусія – ініціювання діалогу аби скоригувати хиби у застосуванні цих норм, які показала майже піврічна практика їх застосування.

«Попри виклики, які створили нам окупанти, ми думаємо, як вдосконалити наше законодавство і як покращити країну. І ці зміни – теж шлях боротьби з окупантами в інформаційній сфері», — сказав медіаексперт, член Нацради з питань телебачення та радіомовлення і модератор заходу Олександр Бурмагін.

Олексій Бонюк, начальник Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора України, наголосив на тому, що Офіс Генпрокурора сподівається на тісну співпрацю з громадянським суспільством та громадським сектором:

«Ми з спільно з ГО-сектором заснували в офісі ГПУ платформу, де регулярно комунікуємо і тримаємо на контролі провадження, які цікавлять медіаспільноту. У нас ще немає на контролі проваджень категорії, які є предметом сьогоднішнього обговорення. Але поява новел в Кримінальному кодексі спонукає нас розширити співпраці і щодо цих нових положень. Зараз актуальним виглядає визначення меж законної демократії і обмежень на збір інформації. Зараз у нас за ст. 114-2 ККУ зареєстровано вже близько двохсот кримінальних проваджень і третину направлено до суду.  І ми готові співпрацювати і щодо цих статей, тому будемо вдячні за повідомлення на офіційний мейл ГПУ про випадки, які свідчитимуть про недоліки практичного застосування нових норм ККУ», — сказав Олексій Бонюк.

“Старі” і “нові” норми ККу за поширення інформації: що варто уточнити

Медіаюристка ГО «Платформа прав людини» Ольга Вдовенко в ході презентації щодо законодавчих змін до Кримінального кодексу наголосила, що хотіла подивитись на ситуацію очима не юриста, а простого громадянина. Тому звертали увагу в звіті на те, чи розуміє людина, як вона може бути покарана за поширення інформації в інтернеті, як працюють норми.  Аналіз законодавства до повномасштабного вторгнення і після нього показав, що до березня 2022 року Кримінальний кодекс України містив дев’ять статей, які передбачали кримінальну відповідальність за поширення певних видів інформації, зокрема і в інтернеті, а з березня додалось ще 6 статей.  Важливим юридичним аспектом було визначити те, що ж ККУ розуміє під “поширенням” та “розповсюдженням” інформації. 

Ольга Вдовенко вказала, що зрештою, на підставі проведеного аналізу норм ККУ та судової практики, аналітики “Платформи прав людини” дійшли висновку, що поширення інформації в інтернеті та розповсюдження матеріалів може здійснюватись такими способами: 

● розсилка інформації (текстової, графічної, аудіо, відео) за допомогою електронної пошти або повідомлень у месенджерах, чатах, форумах, групах, яка адресована невизначеному колу осіб; 

● публікація власних інформаційних матеріалів (текстових, графічних, аудіо, відео) на сайтах, у соціальних мережах, відеохостингах тощо); 

● публікація матеріалів інших осіб (текстових, графічних, аудіо, відео) на сайтах, у соціальних мережах, відеохостингах тощо), зокрема й репости та лайки в соціальних мережах, відеохостингах тощо.

Є й інші рекомендації щодо визначення термінології. Зокрема, стаття 114-1 ККУ “перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань” не містить визначення, які дії слід вважати “перешкоджанням” та існує великий ризик, що цей злочин може тлумачитися надто широко. А поняття “зброя” та “офіційні джерела країн-партнерів” не закріплені в чинних нормативно-правових актах, а, отже, можуть широко та по-різному тлумачитись, що впливатиме на кваліфікацію кримінального правопорушення. 

Усі пропозиції та рекомендації щодо уточнення формулювань в нормативно-правових актах можна прочитати у аналітичному звіті “Кримінальна відповідальність за поширення незаконної інформації в інтернеті до та після 24 лютого 2022 року”

Що врахувати в судовій практиці при застосуванні нових норм

Медіаюрист ГО “Платформа прав людини” Євген Воробйов продемонстрував, що поширення забороненої інформації відбувається переважно у проросійських соціальних мережах, які законодавчо заборонені в Україні. Покаранням переважно були штрафи або заборона обіймати певні посади протягом визначеного строку. 

Реальне покарання за поширення забороненої інформації в інтернеті у вигляді позбавлення волі понесли 10,3 % засуджених, а у вигляді штрафу всього 4 %, всі інші особи були звільнені від відбування покарання, у зв’язку з укладенням угоди з прокурором про визнання вини або визнання вини під час розгляду справи. Уникнення реальної відповідальності відбувається тому, що суди застосовують ст. 75 ККУ, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, і в більшості випадків обвинувачені визнавали свою вину та укладали угоду про примирення.

За словами медіаюристів, це не зовсім коректна ситуація, адже фактично за кримінально караний злочин людина не отримує жодного покарання або те, яке не є для неї суттєвим ( наприклад, заборона обіймати посади для пенсіонера). Змінити цю ситуацію можливо, якщо додати до ККУ альтернативні види покарання у вигляді суттєвих штрафів, громадських або виправних робіт, а також передбачивши в ст. 75 ККУ неможливість звільнення від відбування покарання за деякими статтями ККУ.

Інша рекомендація полягає у тому, що судам не варто обмежуватись лише посиланням на факти, встановлені експертними лінгвістичними висновками, а й самостійно аналізувати зміст поширених обвинуваченими повідомлень і оцінювати його на предмет наявності чи відсутності складу відповідного кримінального правопорушення. Бо інакше роль суду зводиться лише до констатації факту наявності кримінального правопорушення, підтвердженого висновком експерта, та призначення міри покарання.

Аналіз судової практики показав багато аспектів, які потребують доопрацювання. Тут і покарання за репости і лайки, і невидалення інформації, за поширення якої було відкрите провадження, і відсутність у вироку даних про інформацію, за яку судять обвинуваченого ( неможливо зрозуміти, в чому ж проблема), і неврахування обсягів охоплення аудиторії ( однаковий вирок можливий за пост в соцмережі для 30 друзів і для сторінки з 100-тисячною аудиторією), і низка інших ще неврегульованих або дискусійних моментів.

 Усі пропозиції та рекомендації щодо судової практики, яка стосується поширення інформації в інтернеті, можна прочитати у аналітичному звіті “Кримінальна відповідальність за поширення незаконної інформації в інтернеті до та після 24 лютого 2022 року”

Експерт ГО «Центр громадянських свобод» Володимир Яворський зазначив, що презентоване дослідження піднімає багато проблем, які законодавець вносив поспіхом навесні і тому щодо практики є безліч дискусійних питань. Головною метою цих змін було перешкоджання російській агресії, однак аналіз практики показує, що нові норми не завжди працюють на цю мету.

«Нюансів багато. З практики застосування цих норм ми бачимо, що судді дуже часто укладають угоди зі підсудними і не аналізують, чи є там реально кримінальні правопорушення.

Друге. Експертизи необґрунтовані з точки зору європейських стандартів. Є питання якості і залежності цих експертиз, це серйозна процесуальна проблема. Кількість справ щодо поширення інформації буде зростати і чи зможуть три сертифіковані наразі на це структури справлятись з таким обсягом?

Третє. Нема чіткого розмежування за поширення фактів і суджень. За європейськими стандартами за судження має рідше застосовуватись ККУ. В кримінальному процесі має стати головним заперечення фактів, бо на начебто фактах і базуються маніпуляції і дезінформація.

Четверте. Варто враховувати спосіб поширення інформації – публічний чи приватний. Якщо як поширю заборонену інформацію другові – чи буду нести за це відповідальність? І чи таку ж сувору?

П’яте. Видалення інформації. Що роблять з інформацією, за яку покарано? Часто бачимо, що вона спокійно перебуває в публічному просторі і надалі. Але як її видалити з приватного акаунту? І тут ще проблема відкритості судових рішень: якщо там не вказано, за яку інфу засуджено, то тоді важко вимагати видалити від соцмережі оцю невідомо яку інформацію», — детально аргументує Володимир Яворський.

«Не віддзеркалити ворога»: про що дискутували учасники

Після презентації звіту розпочалась дискусія, в ході якої присутні переважно погодились із запропонованими висновками та рекомендаціями, однак і додали декілька аспектів з погляду власної фахової експертизи.

Суддя Касаційного кримінального суду Аркадій Бущенко зауважив, що звіт дуже ґрунтовний та професійний, а також зазначив, що сприймає критику, яка лунала на адресу судів.

«Мені  теж не подобається, коли треба аналізувати рішення, в якому навіть не вказані фактичні обставини. І погоджуюсь, що не варто базувати вироки лише на висновках експертів. Засобами лінгвістики неможливо встановити всі ознаки складу злочину, бо дуже важливий контекст. Наприклад, елементи виступів російських пропагандистів часто публікують в патріотичних телеграм-каналах. Чи можна вважати це поширенням пропаганди? Але контекстний аналіз тут може показати, що це були цитати для критики чи оцінки ситуації.  

Нам треба також ретельно подивитись на ситуацію масового укладення угод і на статті щодо колабораціонізму та державної зради. Раніше щодо державної зради було 1-2 випадків на пару років, які розглядали спецкомісії. Не може бути, що в нашій країні тисячі держзрадників, отже, дуже широко трактується ця стаття. Тому суди шукають легкий вихід і укладають угоди. Так правова система реагує на нові виклики. 

Нам треба уважно ставитись до того, щоб крихка межа між свободою висловлювань і обмеження негативних закликів зберігалась, бо інакше ми просто віддзеркалимо нашого ворога. Ми воюємо не лише за території, але і за цінності. Не хочеться, щоб в процесі цієї боротьби ми втратили наші цінності і уподібнились нашому ворогу», — сказав Аркадій Бущенко.

Після цього виступу від учасників пролунали пропозиції порівняти українську законодавчу і судову практику щодо поширення інформації в інтернеті з європейською та російською практиками.

Медіаюристка ГО «Платформа прав людини» Людмила Опришко зауважує, що існує юридична колізія щодо того, за якою статтею кваліфікувати використання символіки російського вторгнення. Адже це може бути кваліфіковано як дрібне хуліганство, колабораціонізм або виправдання осіб, які здійснюють збройну агресію проти України. І навіть статті, які визначають покарання за ці діяння, знаходяться в різних розділах ККУ. Тож зараз використання символіки може бути віднесене до злочинів проти миру, злочинів проти національної безпеки або ж до злочинів проти громадського порядку. Це не нормальна ситуація, яка потребує врегулювання.

Віта Володовська, голова ГО «Лабораторія цифрової безпеки», звернула увагу на необхідність чіткого визначення критеріїв для категоризації злочинів в інтернеті:

«В Кримінальному кодексі є проблема, яка полягає в тому, що «інтернет» прирівнюється до «медіа», що не відповідає європейським стандартам і ознакам медіа. Але при цьому сторінка політика в Фейсбуці може мати більше охоплення аудиторії, ніж деякі регіональні медіа. Тому критерії для кваліфікації злочинів треба уточнити і уніфікувати. І не треба прирівнювати “публічне поширення” до “медіа” і посилювати через це покарання.  Дискусії треба продовжувати, бо нюансів багато і щоб сформувати коректно склади злочинів, які будуть загрожувати нацбезпеці, треба це робити інклюзивно, з суддями, експертами тощо. Щоб не вийшло, що ці норми призведуть до притягнення до відповідальності у малозначних ситуаціях», — каже Віта Володовська.

А Тетяна Авдєєва з тієї ж «Лабораторії цифрової безпеки» звертає увагу на інші юридичні колізії.

«Чи застосовне право на самозахист у свободі вираження? Якщо блокувати зараз, у час війни, кожне висловлювання українців як заклик до насилля щодо росіян, то інтернет в країні можна вимикати. Тому платформам на кшталт Фейсбука варто модифікувати свій підхід до ситуації. Хороша аналогія – право на самозахист. Якщо на тебе нападають з ножем – ти маєш право захищатись. Якщо на тебе ведуть інформаційну атаку – теж має бути право на самозахист у інформаційній сфері, за який не варто карати», — каже Тетяна Авдєєва.

 Тож захід виявився дуже продуктивним, адже завдяки фаховим коментарям учасників заходу звіт буде доповнений, а висновки та рекомендацій передадуть законотворцям, аби завдяки співпраці громадянського суспільства, стейкхолдерів та депутатів робити наше законодавство демократичним, прогресивним та відповідним до сучасних реалій.

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ

Залишити свій коментар

*

*

Отримати юридичну допомогу

Ваше звернення прийнято і буде оброблено протягом 24 годин. Всього найкращого!

ID Вашої заявки:

Перевірити статус можна за посиланням

* щоб додати кілька файлів - виділіть їх всі разом і натисніть додати (відкрити). По одному файли не прикріпляються!
* обов'язково прикріпіть документи, якщо справа - захист в суді або допублікаційна експертиза Натиснувши кнопку Відправити Ви даєте згоду на обробку своїх персональних даних