Журналісти та активісти часто стикаються із питанням, як же визначити юридично межу між громадським місцем і приватним простором, якому можуть бути порушені права людини. Розібратись з термінологією під час онлайн-зустрічі з медіаюристами, організованої ГО «Платформа прав людини» допомагав медіаюрист ГО «Платформа прав людини» Микола Гринишак.
З питанням важливості визначення, що таке «громадське місце» стикаються частенько представники різних професій. Фотографи – при визначенні необхідності отримати дозвіл на фотографування, журналісти – при фіксації дій публічних осіб, прихильники здорового способу життя – при обговоренні дозволу на палінні та вимог щодо носіння масок при пандемії тощо.
Ціна питання – судовий позов, за яким можуть стояти витрати часу і коштів. Тож краще заздалегідь знати, що саме відноситься до громадських місць, аби і свої права відстояти, і чужих не порушити.
Медіаюрист ГО «Платформа прав людини» Микола Гринишак зазначає, що законодавство містить декілька визначень, що таке громадське місце. Єдиного ж формулювання в законодавстві немає.
Читайте також: Без зайвих кадрів: юридичні кадри фото- та відеозйомки
Приміром, Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров’я населення» визначає, що «громадське місце» — це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони».
Стаття 178 Кодексу про адміністративні правопорушення теж частково визначає цей термін, зараховуючи до громадських місць «вулиці, закриті спортивні споруди, сквери, парки, всі види громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення)».
Інструкція про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у ЗСУ, що затверджена Наказом МОУ №515 від 10.10.2016 року, формулює, що «громадське місце – будівля (споруда) або будь-яка її частина з вільним доступом до неї населення, або за запрошенням, або за плату, або постійно, або періодично, зокрема під’їзди, підземні переходи, стадіони тощо».
Найгрунтовніший перелік дає Міністерство охорони здоров’я в межах роз’яснень, в яких громадських місцях необхідно носити маски чи респіратори у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції відповідно до постанови №211:
- ліфти і таксофони;
- приміщення та території закладів охорони здоров’я;
- приміщення та території навчальних закладів;
- дитячі майданчики; приміщення та території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту;
- під’їзди житлових будинків;
- підземні переходи;
- транспорт загального користування, що використовується для перевезення пасажирів;
- приміщення закладів ресторанного господарства;
- приміщення об’єктів культурного призначення;
- приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ;
- стаціонарно обладнані зупинки маршрутних транспортних засобів тощо.
«Тож громадське місце для журналістів – це будь-яке місце, до якого мають вільний доступ громадяни — широкий загал. Звичайно, на ці закони не дуже зручно журналістам посилатися при виконанні своїх професійних обов’язків, при зборі інформації, тощо. Однак, якщо все ж доведеться доводити законність дій чи зйомки, особливо в суді, то можна апелювати до вищезгаданих законодавчих актів», — каже Микола Гринишак.
Залишити свій коментар