Чого очікувати онлайн-медіа від нового закону «Про медіа»: роз’яснення медіаюристів.

Чи не найбільше тривог та хвилювань учасників медіаринку викликало те, що під регулювання нового закону підпадають і онлайн-медіа. Адже ця сфера раніше була поза правовим регулюванням. Медіаюристки з ГО «Лабораторія цифрової безпеки» Тетяна Авдєєва та Віта Володовська під час онлайн-зустрічі, організованої «Платформою прав людини».

Читайте також: Коли запрацює закон «Про медіа» та чого чекати медіаринку: роз’яснення від розробників закону

Онлайн-медіа – це…

Як визначити, хто належить до онлайн-медіа, адже сайтів в мережі є безліч і навряд усі з них підпадатимуть під регулювання закону «Про медіа»?

Визначення в законі звучить так: «онлайн-медіа – медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті, крім медіа, які віднесені цим Законом до аудіовізуальних медіа».

Тобто критеріями, за якими відносять до онлайн-медіа, є наступні:

• Регулярність поширення інформації;

• Будь-яка форма;

• Власний веб-сайт (виняток: власний обліковий запис на платформі спільного доступу до Інформації, якщо особа сама реєструється як онлайн-медіа);

• Редакційний контроль щодо створення/добору, організації і поширення масової інформації;

• Критерії, розроблені органом спільного регулювання.

Медіаюристка, голова ГО «Лабораторія цифрової безпеки» Віта Володовська зазначає, що важливим було розмежувати сайти медіа з ресурсами громадських, політичних, релігійних організацій, які регулярно оновлюють контент своїх ресурсів, але при цьому навряд можуть вважатись медіа.

Тому було передбачено декілька винятків, які не регулюються Законом, зокрема:

1) фізичні особи, які не діють як медіа (не є суб’єктами у сфері медіа);

2) фізичні особи — підприємці або юридичні особи на власних веб-сайтах, якщо поширення масової інформації не є основним видом діяльності суб’єкта та поширювана ним масова інформація пов’язана з господарською діяльністю суб’єкта у сферах, відмінних від сфери дії цього Закону (наприклад, сайт партії чи ГО, промислової компанії не буде медіа, хоча вони можуть окремо заснувати і медіа);

3) поширення інформації у формі повідомлень (у тому числі електронних, текстових, мультимедійних, а також поштових відправлень та інших повідомлень), що надсилаються визначеному колу користувачів, зокрема з використанням електронних комунікацій.

«Розмежувати на рівні закону онлайн-медіа і просто медійні ресурси, які поширюють інформацію, важко, але Нацрада разом з учасниками ринку буде напрацьовувати  детальніші критерії, кого вважати медіа і кого – ні», — каже Віта Володовська.

Очевидно, що український закон має регулювати українські онлайн-медіа, тож охоплює лише ті ресурси, які «засновані в Україні, мають місцезнаходження в Україні, і редакційні рішення регулярно  приймаються на території України, а діяльність спрямована на територію та аудиторію України».

Віта Володовська пояснює: визначити, чи дійсно діяльність спрямовується на територію України, можливо, лише застосувавши низку критеріїв, причому сукупно, бо лише одного фактору недостатньо:

1) місцезнаходження користувачів відповідних медіа-сервісів;

2) спрямованість реклами повністю або частково на споживачів в Україні ( це стосується не контекстної реклами Google, а реклами, що публікується за підсумками укладеної командою медіа рекламних угод);

3) використання як мови інтерфейсу за замовчуванням державної мови, мов корінних народів України;

4) призначення змісту інформації повністю або переважно для аудиторії України (це можна визначити за мовою публікацій, обраними темами, які цікаві певній аудиторії, змістом і кутом подачі цих статей, тощо);

5) правила користування та політики медіа-сервісу базуються на законодавстві України;

6) використання для надання доступу до медіа-сервісів доменних імен у географічних доменах, що вказують на Україну.

Тетяна Авдєєва, медіаюристка ГО «Лабораторія цифрової безпеки» і одна з розробниць закону, зазначає, що питання про те, чи регулює закон роботу блогерів і чи вважати їх онлайн-медіа, лунає надзвичайно часто.

Відповіді – у статті 16 Закону, яка зазначає, що «особа, яка регулярно поширює масову інформацію під своїм редакційним контролем через власні облікові записи на платформах спільного доступу до інформації, не є суб’єктом у сфері онлайн-медіа, крім випадків, якщо така особа добровільно зареєструється як суб’єкт у сфері онлайн-медіа в порядку, передбаченому статтею 63 цього Закону». Крім того, за загальним правилом, особисті сторінки в соцмережах не є суб’єктами у сфері онлайн-медіа.

Однак блогери можуть добровільно зареєструватись – і тоді вони стають онлайн-медіа.

Реєстрація онлайн-медіа: як зробити і в чому переваги

Закон щодо онлайн-медіа дуже демократичний: можна реєструватись, можна не реєструватись. Якщо зареєструватись – то з’являється змога долучатись до органів співрегулювання і разом визначати правила функціонування медіаринку. Незареєстровані ресурси такої опції не мають, та і у випадку санкцій за порушення будуть каратись жорсткіше, ніж незареєстровані медіа.  

«Якщо за визначенням це онлайн-медіа, то воно може просто продемонструвати докази, що здійснює профільну діяльність протягом трьох років (наприклад, архів новин на сайті абощо), і цим підтвердити свій статус онлайн-медіа, просто незареєстрованого. Без реєстрації можна працювати», — каже Віта Володовська.

Реєстрація добровільна і вимагає сплати реєстраційного збору в розмірі прожиткового мінімуму (зараз це 2684 грн), а також подачі до Нацради певного переліку документів:

·        Якщо це юридична особа: ідентифікаційні дані; адреса, за якою здійснюється редакційний контроль, якщо вона не збігається з адресою місцезнаходження; контактні дані (телефон, адреса електронної пошти); прізвище, ім’я та по батькові керівника юридичної особи; кінцевий бенефіціарний власник (за наявності);

·        Якщо це фізична особа (ФОП): ідентифікаційні дані; місце реєстрації або надання сервісу, контактні дані (телефон, адреса електронної пошти);

А також:

·        Вид та опис діяльності у сфері медіа: назва онлайн-медіа; вид онлайн-медіа; доменні імена, за якими медіа доступне в мережі Інтернет, із зазначенням реєстрантів відповідних доменних імен (щодо фізичних осіб — прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові, громадянство, відомості про місце проживання або місце перебування, щодо юридичних осіб — ідентифікаційні дані);

Інформаційні агентства теж можуть перереєструватись впродовж року з набрання чинності законом «Про медіа». Вони можуть пройти реєстрацію як суб’єкти у сфері медіа з дотриманням вимог статті 63 цього Закону. Плата за таку реєстрацію не стягується. Перереєстрація необхідна, якщо інформаційне агентство планує працювати і далі в іншій організаційній формі. Інакше свідостцво про реєстрацію анулюється і цей субєкт перестане існувати як медіа. І залежно від виду діяльності такі суб’єкти можуть перереєструватися як онлайн-медіа чи інший суб’єкт в сфері медіа.

Національна рада може і відмовити у реєстрації суб’єкта у сфері медіа, якщо, зокрема:

— з дати скасування реєстрації відповідного суб’єкта з таким самим видом діяльності у сфері медіа минуло менше одного року;

— до заявника в порядку, передбаченому Законом України «Про санкції», застосовано санкції у виді заборони здійснювати діяльність у сфері медіа.

І, якщо реєстрація пройшла успішно, то зареєстровані онлайн-медіа мають неодмінно опублікувати деяку інформацію про себе на своєму сайті або в онлайн-профілі:

• офіційна (зареєстрована) назва онлайн-медіа;

• поштова адреса, телефон, адреса електронної пошти суб’єкта;

• ідентифікатор онлайн-медіа в Реєстрі.

Вимогою також є дотримання контентних заборон, передбачених статтею 36 і розділом ІХ Закону.

Про що не можна писати і як це карається

Вищезгадана стаття 36 Закону містить перелік обмежень, тобто тем і меседжів, які медіа заборонено публікувати, бо це тягне за собою санкції. Тож на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати:

• заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, розв’язування або ведення агресивної війни, порушення територіальної цілісності, ліквідації незалежності України;

• висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за національною, расовою чи релігійною ознакою;

• висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та груп осіб на основі етнічного та соціального походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншою ознакою;

• пропаганду, заклики, виправдання тероризму та терористичних актів;

• фільми відповідно до Закону України «Про кінематографію»;

• порнографічні матеріали, а також матеріали, що заохочують сексуальну експлуатацію та насильство над дітьми, демонструють статеві відносини дітей, використовують образ дітей (візуальний запис образу дітей) у видовищних заходах сексуального чи еротичного характеру;

• пропаганду вживання наркотичних засобів, психотропних речовин;

• пропаганду жорстокого поводження з тваринами;

• інструкції або поради щодо виготовлення, придбання або використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин;

• комуністичну, нацистську пропаганду;

• пропаганду, популяризацію російського тоталітарного режиму;

• інформацію, що принижує/зневажає державну мову;

• інформацію, що ставить під сумнів існування українського народу, нації, мови.

Важливо, що закон не регулює питання поширення дезінформації, порушення авторських прав, порушення права на доступ до публічної інформації, публікації в соцмережах та месенджерах (якщо це не канал блогера, який зареєструвався, як онлайн-медіа)

Оцінювати, чи справді була в контенті медіа інформація із «забороненого переліку» буде Нацрада спільно з органами спільного регулювання. Критерії застосування певного виду покарання (припис, штраф, скасування реєстрації, тимчасова заборона поширення онлайн-медіа, заборона поширення онлайн-медіа) та логіка їх застосування прозоро описані в законі «Про медіа».

Однак, як зазначає Віта Володовська, при застосуванні штрафів розмір штрафу залежатиме також і від охопленої аудиторії, виду онлайн-медіа та низки інших факторів. Зрештою всі обставини, які впливають на розмір штрафу, мають бути виписані у рішенні щодо його призначення.

Суб’єкти у сфері онлайн-медіа не можуть бути притягнені до відповідальності за порушення вимог цього Закону, якщо інформація, що є предметом порушення, була поширена ними до набрання чинності Положення про відповідальність онлайн-медіа, що набуває чинності 31 березня 2024 року (крім окремих норм).

Штрафи залежатимуть і від того, незначним, значним чи грубим вважається порушення, і чи було воно вперше здійснено, чи повторно.

Незначними порушеннями вважаються неподання чи порушення строків подання змін до реєстру, порушення вимог про вихідні дані, ненадання інформації за запитом Національної ради, а також порушення вимог щодо виборів та реклами. За повторне порушення штраф може сягнути 33 – 67 тисяч гривень (5-10 мінімальних зарплат).

Значні порушення – це дискримінаційні висловлювання, заборонені фільми, порнографія, пропаганда наркотиків, жорстокого поводження з тваринами, поширення інформації, що заперечує або виправдовує злочинний характер комуністичного та нацистського тоталітарного режиму, комуністична символіка, висвітлення діяльності органів влади держави-агресора без супроводжуючого повідомлення, поширення інформації, що принижує або зневажає державну мову, поширення музичних фонограм, відеограм, музичних кліпів держави-агресора, відмова в проведенні перевірки. За повторне порушення тут штраф так само сягає 33 – 67 тисяч гривень (5-10 мінімальних зарплат).

Грубими порушеннями будуть опубліковані заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни, мова ворожнечі, заклики до тероризму, пропаганда російського тоталітарного режиму, а також поширення недостовірної інформації про збройну агресію. Штраф тут одразу дорівнюватиме 10-15 мінімальним зарплатам, тобто, на даний момент, 67 тис. – 100, 5 тисячам гривень.

Як реалізується право на відповідь в онлайн-медіа

Не лише Нацрада може апелювати до матеріалів, які порушують певні вимоги. Оскаржувати матеріали, які не відповідають дійсності (неповні/неточні) і принижують честь, гідність чи ділову репутацію особи чи компанії, можуть ті, кого це зачепило. 

Для того вони мають звернутись до медіа, яке опублікувало таку інформацію із заявою про спростування чи право на відповідь не пізніше, ніж через 20 днів після публікації. Таку заяву мають розглянути протягом 5 днів. І якщо спростування чи відповідь будуть, то вони мають бути того ж обсягу і розміщенні на тій же платформі, що і частина, яка оскаржується, і розміщені безоплатно. Якщо спростування або відповідь неможливо розмістити на одній веб-сторінці з оригінальною публікацією, онлайн-медіа має забезпечити перехресні посилання між відповідними публікаціями та розмістити поряд з оригінальним матеріалом повідомлення про наявність спростування/відповіді.

Однак, як зазначає Тетяна Авдєєва, онлайн-медіа можуть і відмовити у відповіді\спростуванні обгрунтовано (по суті) або формально (по формі).

Підставами для формальної відмови може стати те, що:

Підстав для обґрунтованої відмови є дві:

·        поширена інформація є оціночними судженнями / медіа має достатні докази того, що поширена ним інформація відповідає дійсності, достатньо повно та точно відображає факти;

·        поширена інформація – дослівне відтворення публічних виступів, заяв державних органів, іншого зареєстрованого медіа.

Найголовніше, підкреслюють медіаекспертки, що цей закон дуже гнучкий та демократичний, а новели, які стосуються онлайн-медіа, не лише не несуть для них загрози та цензури, але і встановлюють прозорі правила роботи для всіх гравців ринку, на додачу ще й з опцією гравцям ринку мати вплив на ці правила завдяки участі в органах співрегулювання.