Вступ
Призначення ЗМІ
З моменту своєї появи в якості засобів масової інформації медіа стали найважливішим інструментом свободи висловлювань у публічній сфері, даючи людям можливість реалізовувати своє право на пошук та отримання інформації. Медіа пожвавлюють та забезпечують простір для публічних дебатів. Медіа пропонують коментарі та думку в частині політичного діалогу, роблять внесок у встановлення політичного порядку денного та формування громадської думки й нерідко намагаються пропагувати певні цінності. Медіа прискіпливо вивчають справи суспільного й політичного життя, питання приватного чи ділового характеру, чим забезпечують більшу прозорість та підзвітність. Крім того, медіа навчають, розважають, забезпечують культурне та творче вираження. Медіа також відіграють важливу роль в економіці, створюють робочі місця та генерують доходи.
Медіа та демократія
Свобода висловлювань, зокрема – право на пошук, передачу та отримання інформації, та свобода медіа, яка з цього витікає, нерозривно пов’язані з істинною демократією та демократичними процесами. В демократичному суспільстві люди повинні мати змогу робити свій внесок та брати участь у процесах винесення рішень з актуальних для них питань. Це стосується як локальних, національних, міжнародних моделей врядування, так і інших окремих спільнот. У цьому контексті демократичне врядування слід розуміти в широкому значенні разом з процесами приватного та ділового життя, пов’язаними з питаннями публічної політики або колективних інтересів. Весь контент, який надається медіа, потенційно впливає на суспільство незалежно від закладеної в ньому вартості. Влада медіа може використовуватися неналежним чином не на користь плюралізму та демократії – особливо в контексті значної концентрації медіа.
Стандарти медіа та регулювання
Всі держави-учасниці Ради Європи в межах своєї юрисдикції вдаються до заходів забезпечення основоположного права на свободу висловлювань та інформації відповідно до статті 10 Європейської Конвенції з прав людини (“Конвенція”, ETS № 5). Це право не є абсолютним; воно передбачає обов’язки та відповідальність та може ставати предметом обмежень відповідно до другого пункту статті 10 Конвенції.
Історично так склалося, що до регулювання медіа підходять обґрунтовано та зважено з огляду на їх великий вплив на суспільство та окремі права; регулювання також є засобом управління недостатніми ресурсами на суспільне благо. Враховуючи їх важливе значення для демократії, медіа стали предметом масштабної діяльності Ради Європи в напрямку визначення стандартів. ЇЇ мета – забезпечення найвищої міри захисту свободи медіа та скерування обов’язків і відповідальності. Будучи формою втручання, будь-яке регулювання має і собі відповідати вимогам, передбаченим у статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, та стандартам, що випливають з відповідної практики Європейського Суду з прав людини.
Розвиток медійної екосистеми
Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та їх застосування в засобах масової інформації призводять до істотних змін в медійній екосистемі, розуміння якої в широкому значенні охоплює усіх дійових осіб та чинники, взаємодія яких дозволяє медіа функціонувати та виконувати свою роль у суспільстві. Вона дозволяє поширювати контент у великих масштабах новими способами, нерідко зі значно меншими витратами та невисокими вимогами технічного та професійного характеру. До нових ознак належать безпрецедентні рівні взаємодії та залучення користувачів, пропонуючи нові можливості для демократичного громадянства. Нові програми також сприяють участі користувачів у процесі творення, поширення інформації й контенту, розмиваючи межу між публічним та приватним спілкуванням. Властива медіа редакційна практика урізноманітнюється, приймаючи нові методики, процедури та кінцеві результати.
З такими змінами в медійній екосистемі функціонування та існування традиційних дійових осіб медіа та їх економічних моделей і професійних стандартів або доповнюється іншими дійовими особами, або ці інші приходять їм на зміну. Нові дійові особи перебирають на себе такі функції у процесі виробництва та розповсюдження послуг медіа, які донедавна здійснювалися лише (або здебільшого) традиційними медіа організаціями: це і творці контенту, конструктори прикладних програм та користувачі, які одночасно виступають виробниками контенту. Низка “посередників” або “допоміжних служб”, які нерідко походять з інформаційно-комунікаційного сектору, включно з тими, хто виступає з самого початку основними вузлами або модулями обміну (наприклад, оператори інфраструктури, мережі, платформи), життєво необхідна для виходу медіа на аудиторію та доступу до них громадян. Послуги, що надаються цими новими дійовими особами, стають життєво необхідними провідниками до інформації; час від часу вони перетворюють посередників або допоміжні служби на воротарів або гравців, що перебирають на себе активну роль в редакційних процесах засобів масової інформації. Такі послуги доповнюють або, вряди-годи, частково посідають місце дійових осіб традиційних медіа у виконанні таких функцій. Ролі кожної дійової особи можуть легко змінюватися або плавно та непомітно перетікати з однієї в іншу. Крім того, дехто з них розробляє послуги або прикладні програми, які забезпечують їм домінуючу позицію на національному та навіть на глобальному рівні.
Нове визначення медіа, що вимагає зваженого та диференційованого підходу
Попри зміни в екосистемі, роль медіа в демократичному суспільстві, хай навіть і з додатковими інструментами (взаємодії та залучення), не змінилася. Отже, політика стосовно медіа має сповна враховувати ці та майбутні перетворення у визначенні поняття медіа, яке має відповідати належним чином такій плинній та багатовимірній реальності. Усім дійовим особам – новим чи традиційним – які діють у межах медійної екосистеми, слід за пропонувати таку політичну базу, яка гарантуватиме належний рівень захисту та забезпечить чітке визначення їх обов’язків та відповідальності відповідно до стандартів Ради Європи. Відповідь має бути зваженою та диференційованою і відповідати тій ролі, яку послуги медіа відіграють у процесах виробництва та поширення контенту. Слід також приділяти увагу потенційним формам втручання у належне функціонування медіа або їхньої екосистеми – в тому числі, шляхом непрямої дії проти економічної або операційної інфраструктури медіа.
Комітет міністрів, згідно з умовами статті 15. b Статуту Ради Європи, рекомендує державам-учасницям:
– прийняти нове широке визначення медіа, яке охоплюватиме усіх дійових осіб, залучених у виробництво та поширення, поширюючись на потенційно велику чисельність громадян, контент (наприклад, інформація, аналіз, коментар, думка, освіта, культура, мистецтво та розваги в текстовій, аудіо, візуальній, аудіовізуальній чи іншій формі) та прикладні програми, які створюються з метою сприяння інтерактивним засобам масової інформації (наприклад, соціальним мережам) або іншим масштабним інтерактивним видам діяльності на основі контенту (наприклад, онлайновим іграм), зберігаючи при цьому (в усіх таких випадках) редакційний контроль або нагляд над контентами;
– розглянути питання регуляторних потреб відносно усіх дійових осіб, які надають послуги або продукти в медійній екосистемі, з метою забезпечення гарантій права людей на пошук, отримання та передачу інформації відповідно до статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, та поширити на таких дійових осіб відповідні гарантії недопущення втручання, яке іншим чином може серйозно вплинути на права, передбачені у статті 10, включно з тими ситуаціями, коли ризик виникає у зв’язку з неправомірним самообмеженням або самоцензурою;
– застосувати критерії, передбачені у додатку до Рекомендації, з урахуванням зваженої та диференційованої відповіді, до дійових осіб, які охоплюються новим значенням медіа, виходячи з відповідних стандартів Ради Європи стосовно медіа, беручи до уваги специфіку їх функцій у медійному процесі та їх потенційний вплив і важливе значення у забезпеченні або зміцненні належного врядування в демократичному суспільстві;
– залучатися до діалогу з усіма дійовими особами в медійній екосистемі з метою забезпечення ознайомлення їх з відповідною законодавчою базою; запрошення традиційних та нових медіа до обміну належними практиками та у відповідних випадках консультацій між ними з метою формування інструментів саморегулювання – наприклад, кодексів поведінки, в яких будуть враховуватися та вноситися у прийнятній формі загальноприйняті медійні та журналістські стандарти;
– приймати стратегії поширення, формування або забезпечення прийнятних рівнів надання публічних послуг, які гарантуватимуть задовільний рівень плюралізму, урізноманітнення контенту та споживчого вибору і забезпечуватимуть ретельне вивчення або моніторинг нових напрацювань;
– не послаблювати увагу до вирішення ситуацій великої концентрації в медійній екосистемі, яка може призводити до неналежного використання здатності дійової особи формувати або впливати на громадську думку чи вибір людей, що може мати потенційно серйозні наслідки для врядування, а плюс до того ще й на політичний плюралізм та демократичні процеси, особливо коли у цьому відношенні набувають актуальності нові види послуг, прикладних програм або платформ;
– вживати заходи індивідуально або колективно з метою поширення таких підходів на відповідних міжнародних форумах.
Додаток до Рекомендації CM/Rec(2011)7
Критерії визначення належності до медіа та методичні рекомендації щодо зваженої та диференційованої відповіді
Вступ
1.Демократія та свобода висловлювань вимагають від держав-учасниць утримання від неправомірного втручання у медіа. Державам-учасницям також слід запроваджувати заходи на упередження з метою сприяння свободі, незалежності, плюралізму та розмаїттю медіа та захисту діяльності, яка забезпечує адекватне функціонування медійної екосистеми в її широкому розумінні, та поширювати їх на всіх дійових осіб та чинники, взаємодія яких дозволяє медіа функціонувати та виконувати свою роль у суспільстві.
2.Наявна політична база має бути зрозумілою, а наслідки її застосування – передбачуваними. ЇЇ слід формулювати в напрямку захисту та сприяння свободі висловлювань, розмаїттю та плюралізму, визначення обов’язків та відповідальності усіх дійових осіб медійної екосистеми, які підлягають суворим обмеженням, що передбачуються у статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, та тлумачаться у відповідній практиці Європейського Суду з прав людини.
3.Політика, а конкретніше – регуляторні процеси, мають забезпечувати належну увагу до того принципу, що як форма втручання, будь-яке регулювання має саме по собі відповідати вимогам, передбаченим у статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, та стандартам, що витікають з практики Європейського Суду з прав людини. Таким чином, регуляторне забезпечення має відповідати на нагальні соціальні потреби, а зважаючи на матеріальний вплив, воно має бути пропорційним тим цілям, які переслідує.
4.За декілька років Рада Європи сформувала значну сукупність стандартів медіа з метою надання допомоги директивним органам у їх необхідному намаганні запропонувати медіа такий захист, який потрібен для їх належного функціонування, формування відповідної політики та регуляторної діяльності. З метою надання допомоги державам-учасницям з питань реалізації Рекомендації стосовно нового значення медіа, у цьому Додатку пропонуються методичні рекомендації, які з одного боку допоможуть розпізнавати чи то конкретну діяльність, послуги, або дійових осіб, які підпадають під категорію медіа (Частина I), чи то, з іншого боку, спонукатимуть до зваженого та диференційованого підходу до правил різних напрямків діяльності, послуг або дійових осіб в частині медійної екосистеми (Частина II).
5.Результати перевірки діяльності, послуг або дійових осіб у світлі критеріїв (та показників) мають допомагати у визначенні необхідності та міри необхідності визначення порядку або регламентів та напрямків застосування відповідної законодавчої бази (відносно свобод та обов’язків). Наприклад, політичні відповіді стосовно медіа, що зосереджуються на нових послугах, можуть відрізнятися від відповідей щодо тих медіа, які пропонують платформу для політичних дебатів або розваг, які, в свою чергу, різняться в діапазоні від прибуткової діяльності до поширення контенту через засоби масової інформації.
6.Задля цього, виходячи з чинних стандартів Ради Європи, в Частині II директивним органам надаються методичні рекомендації стосовно застосування стандартів медіа до нової діяльності, послуг або дійових осіб медіа. Вона також пропонує можливість вирішення або зміцнення перспективи гендерної рівності у відповідь на заклик Комітету міністрів Ради Європи у Мадридській Декларації “Зробимо гендерну рівність реальністю” (12 травня 2009 р.) та заклик, який прозвучав у доповіді “Жити разом. Поєднуючи розмаїття та свободу в Європі 21-го століття”, з якою група видатних осіб виступила перед Комітетом міністрів у м. Стамбул 10 травня 2011 р.
7.Диференційований та зважений підхід вимагає забезпечення переваг для кожної дійової особи, чиї послуги визначаються як діяльність медіа, посередника чи допоміжної служби, від захисту належної форми (диференційований) та належного рівня (зважений), та визначення меж відповідальності згідно зі статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини та іншими відповідними стандартами, розробленими Радою Європи.
8.Слід також згадати те, що новіші чи такі, що з’являються, режими масового поширення та доступу до контенту і в цьому зв’язку збереження, обробки та використання даних можуть мати чималий вплив на права, які захищаються положеннями статті 10 Європейської Конвенції
Частина I
Критерії та показники медіа
Попередні ремарки
9.Директивні органи у сфері медіа запрошуються до врахування наступних критеріїв при розгляді питання, чи слід відносити окрему діяльність, послуги чи дійових осіб до медіа.
10.Далі надаються шість критеріїв, до кожного з яких додається комплекс показників, які мають допомогти директивним органам у визначенні медіа та діяльності медіа в новій екосистемі. Міра відповідності критеріям дозволить розпізнати, чи виходить на звання медіа нова комунікаційна послуга, або чи має вона ознаку діяльності посередника або допоміжної служби медійних послуг. Показники мають дозволити встановити як факт відповідності, так і міру відповідності окремому критерію. Для відповідності критерію не обов’язково мають задовольнятися всі показники. Деякі показники – наприклад, професійних стандартів та стандартів медіа – асоціюються не з одним критерієм.
11.Аналогічно, не всі критерії мають однакову вагу. Відсутність певних критеріїв – наприклад, мети (критерій 2), редакційного контролю (критерій 3), або охоплення аудиторії та поширення (критерій 5), матимуть тенденцію до дискваліфікації послуги та невіднесення до медіа. Певні критерії можуть не задовольнятися – наприклад, наміру (критерій 1) або суспільного очікування (критерій 6), або не одразу виявлятися, що не має автоматично дискваліфікувати послугу від віднесення до медіа, але якщо вони присутні, то можуть нести в собі істотну вагу.
12.При розгляді критеріїв слід враховувати як власні характеристики та риси провайдера послуг, так і становлення провайдера послуг як медіа, що може позначатися на способі прояву редакційного контролю (критерій 3) або сприйнятті власного професіоналізму (критерій 4). Відповідно, усі критерії (та показники) слід застосовувати у гнучкий спосіб з їх тлумаченням у контексті даної ситуації або реалії. У новому комунікаційному оточенні закликаємо до постійної уваги – адже роль та діяльність дійової особи можуть легко змінюватися та плавно і плинно перетікати з однієї в іншу, що може мати вплив на ступінь відповідності тому чи іншому критерію, а отже – і потенційну класифікацію як медіа.
13.Загальноприйнятою рисою медіа є її роль у суспільстві та вплив на суспільство або означення демократичних процесів. Вплив може розглядатися в частині наведених далі критеріїв. Однак, зважаючи на високу суб’єктивність в оцінюванні впливу, його не слід розглядати як визначальний чинник. Увесь контент медіа має потенційний вплив на суспільство незалежно ні від величини даного сегменту населення, ні від тої цінності, яку йому приписує суспільство в цілому.
14.Результат такого аналізу слід враховувати при формуванні політики у сфері медіа та при градуюванні її застосування, яке завжди має бути предметом застережень у вигляді суворої необхідності та мінімального втручання. Також він позначатиметься на мірі застосування стандартів медіа Ради Європи та на механізмах їх застосування. Це передбачає необхідність реагувати гнучко на даний конкретний випадок (тобто, диференційовано) та зважено за призначенням. Реагування також має враховувати як власні характеристики та риси провайдера послуг, так і процес становлення провайдера послуг як медіа.
15.Посередники та допоміжні служби в медійній екосистемі можуть різнитися від медіа у зв’язку з тим, що вони можуть відповідати певним наведеним далі критеріям або показникам, але вони, як правило, не відповідають деяким головним критеріям – наприклад, редакційного контролю (критерій 3) або мети (критерій 2). Однак, вони нерідко відіграють суттєву роль, яка може давати їм значну владу в напрямку охоплення аудиторії та контролю або нагляду над контентом. В результаті, посередники та допоміжні служби можуть нерідко перебирати на себе активну роль у редакційних процесах засобів масової інформації. Таким чином, державам-учасницям слід уважно їх розглядати при формуванні політики у сфері медіа, і особливо уважно слід ставитися до власних позитивних і негативних обов’язків, що витікають зі статті 10 Європейської Конвенції з прав людини. Це може закликати до диференційованого політичного реагування у відношенні до них (адаптованого до конкретних посередників або допоміжних служб) з урахуванням специфіки даної ситуації (наприклад, коли їх дія може позначатися на плюралізмі або здатності медіа, які обслуговуються даними посередниками або допоміжними службами, виконувати своє призначення, нормально функціонувати або продовжувати надавати свої послуги).
Критерій 1 – Намір діяти як медіа
Показники
Віднесення себе до медіа
Типові для медіа методи роботи
Зобов’язання витримувати професійні стандарти медіа
Практична підготовка до діяльності в напрямку засобу масової інформації
16.Воля дійової особи – важливий чинник при вирішенні питання віднесення самої дійової особи, декількох або всіх її послуг та продуктів до медіа. Він також дозволяє насамперед визначитися з політичним розрізненням, виходячи з власного сприйняття різними дійовими особами своєї діяльності та послуг.
17.Намір діяти як медіа може виражатися суб’єктивними засобами (наприклад – проголошенням себе медіа, маркуванням, брендом, декларуванням мети, визначенням головного завдання або бізнес плану, в яких декларуються цілі медіа або журналістські цілі) та може бути однозначним і навіть офіційно зареєстрованим (як у випадку реєстрації підприємницької діяльності, декларування мети у статуті компанії). Такі суб’єктивні показники можуть відноситися до інших критеріїв – мети (наприклад, рішення надавати регулярно обновлювані новини), редакційного контролю чи професійних стандартів.
18.Більш конкретно намір може розкриватися прийняттям редакційної політики або обов’язку витримувати професійні або етичні стандарти, що є типовими для медіа. Редакційна політика або зобов’язання також можуть закладатися в положення та умови користування, в яких користувачам послуги надається пояснення виду контенту або поведінки, прийнятних або неприйнятних для оператора.
19.Членство у професійних медіа організаціях або професійних організаціях, які пропагують або забезпечують виконання кодексів етики або належної практики, долучаються до інших форм саморегулювання, що є типовими для медіа, є також релевантним разом з вибором працівниками (наприклад, журналістами) виконання певних функцій, посадових інструкцій, навчання та навіть вибором професійного страхування (наприклад, проти дефамації), які їм пропонуються.
20.Намір також можна вивести з тих дій, які були вчинені (наприклад, відкриття господарської діяльності або платформи та комплектування штату тощо) з метою виробництва та поширення на широку аудиторію типового медіа контенту (наприклад, інформації, аналізу, коментарів, думки, освіти, культури, мистецтва та розваг у текстовій, аудіо, візуальній, аудіовізуальній формі).
21.У новому комунікаційному оточенні це поширюється на дію, спрямовану на організацію, формування чи відбір (наприклад, за алгоритмом) та поширення наведеного вище контенту на потенційно велику чисельність громадян через засоби масової інформації. Це також поширюється на операційні прикладні програми для онлайнових просторів колективного користування, створених на підтримку інтерактивних засобів масової інформації (або засобів масової інформації в сукупності), або інших видів масштабної інтерактивної діяльності на основі контенту. Це може, зокрема, підтверджуватися засобами, конфігурацією або структурою, які створювалися для засобів масової інформації (наприклад, платформа або ширина смуги, які уможливлюють вихід на масову аудиторію).
22.Хоча намір і є важливим критерієм, сам по собі він недостатній для розгляду або ставлення до дійової особи чи будь-якої з її послуг чи продуктів як до медіа.
Критерій 2 – Мета та основоположні цілі медіа
Показники
Виробництво, узагальнення або поширення медіа контенту
23.Експлуатація прикладних програм чи платформ, призначених сприяти інтерактивним засобам масової інформації або засобам масової інформації в сукупності (наприклад, соціальним мережам) та(або) забезпечувати масштабну інтерактивну діяльність на основі контенту (наприклад, онлайновим іграм)
24.За основоположними цілями (задачами) медіа (пожвавлення та забезпечення простору для публічних дебатів та політичного діалогу, формування та вплив на громадську думку, пропагування цінностей, сприяння перевіркам та підвищенню прозорості й підзвітності, освіта, розваги, забезпечення культурного та художнього вираження, створення робочих місць, отримання доходів або найчастіше – поєднання усього зазначеного вище)
Періодична зміна та оновлення контенту
25.Попри зміни в медійній екосистемі, мета й основоположні цілі(задачі) медіа в цілому залишаються незмінними, а саме: надання або поширення контенту на широкий загал та забезпечення простору для різноманітної інтерактивної діяльності. Медіа – це найважливіший інструмент свободи висловлювань.
26.Мета та основоположні цілі(задачі) медіа залишаються вирішальним чинником – особливо в частині їх ролі та впливу на суспільство. Вони стали ознаками, обраними для визначення медіа, і дуже актуальні у творенні політики стосовно медіа і регуляторних процесах. Отже, вони стають важливим інструментом у формуванні диференційованого та зваженого реагування.
27.Бажання впливати на громадську думку, яке є традиційно одним з ключових показників визначення медіа або пов’язаної з медіа діяльності, проявляється в присвяченні контенту питанням публічних дебатів та інтересів та в намаганні вийти на широкий загал. Підтвердження такого впливу та наслідків для суспільства можна знайти в дослідженнях з питань достовірності та довіри до медіа та їх здатності досягати таких основоположних цілей, пов’язаних з демократичними процесами (у цьому контексті див. критерії 5 та 6, пов’язані з охопленням аудиторії, поширенням та очікуванням громадян).
28.Однак, судження про цінність у зв’язку з контентом не слід робити визначальним чинником у дискваліфікації належності послуг, діяльності або дійових осіб до медіа. Увагу, зокрема, слід приділяти ризикові виключення певної діяльності з розгляду в класифікації медіа через її інноваційні методи, а не основні риси. Відповідне значення має компонування, узагальнення, відбір або за певних обставин навіть реклама контенту з метою широкого поширення. Залежно від міри відповідності критеріям, може виникати потреба у розрізненні поняття виробника від медіа (наприклад, на платформах інформаційного обміну, які підлягають ледь помітному редакційному контролю або регулюванню за фактом). У цьому зв’язку може бути корисним посилання на інтерактивний контент традиційних медіа або контент, сформований користувачем (наприклад, колективно, за участі аудиторії, формати телефонних дзвінків, вікторин або ток-шоу). Це може позначатися на мірі та методах застосування до них правил, які поширюються на медіа.
29.Уже є сформовані та, безперечно, будуть і надалі розроблятися нові бізнес моделі для пов’язування діяльності, орієнтованої на прибуток, з поширенням контенту. Деколи це знаходиться в центрі діяльності медіа, а отже – може бути корисним при визначенні та віднесенні до категорій основоположних медійних послуг та діяльності, розгляді питань політики та регуляторних наслідків.
30.Слід також належним чином розглядати питання періодичної або регулярної зміни або оновлення контенту. Цей показник медіа має застосовуватися передбачливо, зважаючи на важливе значення постійної зміни або такої, що трапляється час від часу. Крім того, в новому комунікаційному середовищі, де користувачі отримують значний контроль над встановленням та визначенням часу доступу до контенту, оновлення або зміна можуть ближче стосуватися діяльності користувача, а не визначення часу або самого по собі контенту. Це особливо стосується послуг, пов’язаних з онлайновими просторами колективного користування, створеними з метою сприяння колективним інтерактивним засобам масової інформації в сукупності або іншій масштабній інтерактивній діяльності.
Критерій 3 – Редакційний контроль
Показники
Редакційна політика
Редакційний процес
Модерація
Редакційна колегія
31.Редакційна свобода або незалежність – це суттєва вимога для медіа, що безпосередньо походить від свободи висловлювань, права на власну думку, отримання та передачу інформації, гарантованих за статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини. Низка чинних стандартів Ради Європи забезпечує методичні рекомендації, створені з метою збереження та сприяння редакційній свободі або незалежності. Зворотна сторона медалі – це власний редакційний контроль та нагляд над контентом, відповідальність за редакційні рішення.
32.Редакційний контроль може визначатися власними політичними рішеннями дійових осіб стосовно викладення або поширення контенту, та за способом його надання або організації. Традиційні медіа інколи оприлюднюють чітку редакційну політику виключно в письмовому варіанті, але її принципи також можна знайти в інструкціях чи критеріях відбору або обробки (наприклад, перевірки або ухвалення) контенту. В нових комунікаційних середовищах редакційна політика може бути закладена у визначенні головних завдань, положеннях та умовах користування (які можуть містити дуже докладні положення про контент), або може проголошуватися неофіційно у формі дотримання певних принципів (наприклад, мережевий етикет, девіз).
33.Відсутність фізичного оголошення медіа редакційного контролю не має саме по собі розглядатися як ознака його відсутності. Редакційний процес передбачає комплексний порядок роботи та правила, за якими здійснюється процес прийняття рішень стосовно контенту. У медійному середовищі, що з’являється, існує багато прикладів поетапного розвитку та консолідації редакційного процесу у ході становлення медіа. Як відбувалося і в засобах інформації історичного спадку, контроль над контентом може набувати різних рівнів та інтенсивності, які можуть сприйматися лише його малою часткою.
34.Редакційний процес може залучати користувачів (наприклад, колегіальний розгляд та запити на зняття), коли остаточні рішення приймаються відповідно до внутрішньо встановленого процесу та з огляду на визначені критерії (регулювання за фактом). З огляду на контент, сформований користувачами, нові медіа нерідко вдаються до регулювання за фактом (яке часто називають пост-модерацією), яке на перший погляд може здатися непомітним. Редакційні процеси також можуть бути автоматизованими (наприклад, у випадку прогнозованих алгоритмів відбору контенту або порівняння контенту з авторським матеріалом).
35.У певних випадках редакційний контроль може бути більш очевидним у відношенні до відібраного або поширеного контенту чи контенту, пов’язаного з прибутковою діяльністю (наприклад, рекламою), ніж до іншого (наприклад, матеріалу, сформованого користувачами). У свою чергу, частина контенту (наприклад, реклама) може знаходитися під прямим контролем третьої особи на засадах договору з агентством. Медіа, що склалися історично, мають тенденцію вдаватися до редакційного контролю ex ante (або попередньої модерації) відносно певних послуг або діяльності (наприклад, друковані ЗМІ або деякі мовники), але не до інших (наприклад, колективно, за участі аудиторії, формати телефонних дзвінків, вікторин або ток-шоу).
36.Працівники, яким довірили виробництво, випуск, збір, перевірку, обробку або ухвалення контенту, виступатимуть індикатором редакційного контролю чи нагляду. Існування редакційних колегій, призначених інспекторів або керівників, які мають редакційні повноваження чи домовленості щодо реагування або роботи з запитами чи скаргами користувачів на контент, забезпечить практичну допомогу в цьому відношенні.
37.Слід ще раз зазначити, що різні рівні редакційного контролю крокують в ногу з різними рівнями редакційної відповідальності. Різні рівні редакційного контролю або редакційних методів (наприклад, ex ante порівняно з ex post регулюванням) закликають до диференційованих відповідей та майже напевно дозволяють зважувати відповідь найкращим чином.
38.Таким чином, провайдера посередницької або допоміжної послуги, який допомагає медіа функціонувати або забезпечувати до них доступ, але сам не здійснює або не має здійснювати редакційний контроль, а отже, несе обмежену або зовсім не несе редакційної відповідальності, не слід вважати медіа. Утім, їх дії можуть мати відповідне значення у медіа контенті. Тим не менш, дію провайдера посередницьких або допоміжних послуг в результаті правового обов’язку (наприклад, зняття контенту у відповідь на наказ суду) не слід вважати редакційним контролем у наданому вище значенні.
Критерій 4 – Професійні стандарти
Показники
Зобов’язання
Порядок дотримання
Порядок розгляду скарг
Утвердження прерогатив, прав або привілеїв
39.З плином часу ЗМІ вибудували довіру завдяки компетентності та професіоналізму своїх кадрів – зокрема, журналістів. Колективно вони заявили про свою готовність зберігати свої цінності в широкому спектрі декларацій, статутів та кодексів, які вони намагаються поширити на сектор в цілому та передати своїм колегам – зокрема, новачкам у професії. Окремі медіа посилили це власними внутрішніми регламентами, штатним регулюванням, інструкціями та нормами процедур та стилю. Саморегулювання також свідчить про важливе значення медіа та журналістики для наших суспільств й особливо для демократії.
40.Як би воно не формулювалося, дотримання власної етики, деонтології та стандартів цього фаху – це потужний показник медіа; стандарти, які часто згадуються в цьому контексті – це правдивість, відповідальність, свобода висловлювань та ЗМІ, рівноправність, справедливість та журналістська незалежність. В нових медіа ознаки цього критерію можуть бути не такими очевидними, але він може знаходитися у визначенні головних завдань, штатному регламенті або в положеннях та умовах користування. Також свою роль може відігравати відбір кадрів, покладені на них завдання, методичне забезпечення якості їх роботи, професійний стаж та компетентність.
41.Етика, деонтологія та стандарти ЗМІ (та журналістів) створюють основу систем підзвітності медіа. Існує широкий спектр систем підзвітності медіа; сюди входять ради з питань медіа або преси, омбудсособи (в тому числі – внутрішні захисники прав користувачів), неформальний колегіальний (медіа) розгляд, низка формальних та неформальних процесів, які дозволяють притягувати медіа до відповідальності за ефективність роботи або здійснювати перевірки на предмет дотримання етики.
42.Системи відповідальності медіа поширюються на порядок розгляду скарг та існування органів, на які покладаються завдання вивчення скарг та винесення рішення стосовно відповідності професійним стандартам. У цьому зв’язку слід приділяти увагу наявності типових для медіа правових засобів захисту (наприклад, відповідь, спростування, вибачення) або інших засобів задоволення скарг стосовно поширеного контенту.
43.Що до нових медіа, принаймні частина онлайнової журналістської спільноти прийняла, зокрема, кодекси поведінки чи кодекси етики для блогерів. Тим не менш, блогерів слід вважати медіа лише за умови, що вони достатньою мірою відповідають критеріям. За відсутності саморегулювання внесок у формування стандартів (наприклад, відносно приватного життя чи захисту персональних даних, захисту дітей від згубного контенту) також роблять національні та міжнародні рішення або судова практика (наприклад, рішення вітчизняних суддів, уповноважених органів з питань захисту даних, міжнародних органів включно з Європейським Судом з прав людини).
44.Переваги від захисту або привілеїв, які пропонуються медіа, можуть бути дуже показовими. До прерогатив, прав та привілеїв, які можуть обстоюватися медіа або журналістами, та які повинні мати відповідне законодавче забезпечення, належать такі: захист джерел; вільне спілкування та захист від вилучення журналістських матеріалів; свобода пересувань та доступу до інформації; право на акредитацію; захист від порушення вимог законодавства про дискредитацію та дифамацію (наприклад, захист з огляду на правдивість та достовірність інформації, добросовісної роботи в інтересах громадян).
Критерій 5 – Охоплення аудиторії та поширення
Показники
Фактичне поширення
Засоби масової інформації в сукупності
Ресурси для охоплення аудиторії
45.З метою досягнення викладених вище цілей медіа намагаються охопити велику кількість громадян. Медіа або засоби масової інформації традиційно визначалися як опосередкована публічне спілкування, спрямоване на велику аудиторію та відкрите для всіх. Таким чином, охоплення або фактичне поширення (наклад, глядачі або користувачі) – це важливий показник при визначенні медіа та їх відмежуванні від приватного спілкування включно з приватним спілкуванням, яке відбувається в публічному просторі (яке саме по собі не є медіа, але може бути включене до складу медіа або засобів масової інформації в сукупності). Однак, єдиного або спільного розуміння поняття масова або велика аудиторія не існує; воно може легко коливатися від спільноти на територіальних засадах, за інтересами або на інших засадах (наприклад, цільова аудиторія для місцевих, професійних або комунальних медіа) до потенційно глобальних аудиторій (у випадку супутникового телебачення або певних Інтернет послуг).
46.Технології, які роблять можливим нелінійне донесення контенту, на запит, доступ на певних умовах, розгортання контенту, доставленого в електронному форматі, персоналізацію контенту або односпрямовану передачу, приносять новий вимір у цей термін та принесли новий вимір у засоби масової інформації. Так само й Інтернет має потенціал для підтримки повного спектру як публічного (один на багатьох, багато-багатьом) спілкування, так і групового (декілька осіб з декількома) та приватного спілкування (один на один); а той факт, що таке спілкування відбувається в Інтернеті (публічному просторі), не обов’язково означає, що це медіа.
47.Для оцінки охоплення слід звертати увагу на сукупну аудиторію, а саме – на всіх тих, хто знаходиться на одній платформі, або користується послугою одного напрямку або на кого можна вийти з контентом, виготовленим, скомпонованим, відібраним, узагальненим або розповсюдженим одним оператором, плюс у тих випадках, коли постачання або доступ до контенту відбувається не одночасно. Може бути зручніше розглядати окремо питання контенту, який користувач шукає, та того, який безпосередньо або опосередковано пов’язаний з прибутковою діяльністю оператора послуги. Таким чином, тут уже доречним стає число зареєстрованих користувачів.
48.Зазначене вище відповідає прецедентному праву, яке передбачає тонку межу між приватним та публічним спілкуванням; в результаті, оприлюднення контенту в соціальних мережах виходить на наслідки, відповідні для публічного спілкування. Однак, це не тягне за собою поділ користувачів на категорії медіа (що давало б їм доступ до прерогатив або привілеїв медіа чи журналістів). Для відповідності цьому критерію провайдер контенту має вдатися до конкретних кроків з метою спрямування або проекції контенту на вимір засобів масової інформації; про такий вихід на аудиторію може свідчити або звернення до достатньої ширини смуги, або розробка придатних платформ розповсюдження. У цьому відношенні слід звертати увагу на можливість швидкого розвитку.
49.Нова плинна екосистема дозволяє медіа легко працювати в межах інших медіа, а операторам взаємодіяти, інколи розмиваючи межі між ними. Отже, розрізнення їх відповідних ролей матиме значення для розпізнавання і відповідних обов’язків. Цьому процесові може сприяти вивчення міри відповідності прибулого суб’єкта критеріям медіа. Це також важливо з огляду на те, щоб надмірно не розтягувати поняття медіа та не включати до нього неправомірно тих користувачів, які виготовляють або беруть участь у формуванні контенту.
50.Разом з іншими критеріями вимір повністю закритих онлайнових просторів колективного користування, призначених для сприяння інтерактивним комунікаціям, має дозволяти визначатися з тим, чи є вони медіа. Утім, за самим лише фактом обмеженого доступу не слід автоматично дискваліфікувати їх (це можна порівнювати з підписними медіа послугами).
51.Цей рівень охоплення та поширення є важливим критерієм, який, зрозуміло, має вплив на диференційований та зважений підхід. Якщо охоплення та поширення невеликі, послугу не слід вважати медіа. Однак, це слід розглядати з урахуванням розміру ринку, потенційної аудиторії, бази користувачів, а також – потенційного впливу. Відсутність достатньо великого охоплення та поширення не перешкоджає вважати даний напрямок за медіа, але в усіх таких випадках ці обставини матимуть вплив на диференціацію та градацію.
Критерій 6 – Очікування громадян
Показники
Наявність
Плюралізм та розмаїття
Достовірність
Повага до професійних та етичних стандартів
Відповідальність та прозорість
52.Очікування громадян здебільшого відповідають названим критеріям (та відповідним показникам). Вони чекають, що медіа є та будуть на місці, коли громадяни забажають звернути на них свою увагу. Не беручи до уваги перерви в роботі або тимчасове зупинення, медіа послуги вважаються неперервними та широкодоступними (це не виключає з розгляду послуги підписні або на умовах членства).
53.Загалом, громадяни розпізнають медіа та значною мірою покладаються на медіа в питаннях надання інформації та іншого контенту. Вони сподіваються, що контент буде вироблятися за відповідними стандартами. В демократичному суспільстві вони покладаються на наявність цілого спектру джерел інформації та сподіваються, що контент буде різноманітним і відповідатиме інтересам різних сегментів суспільства.
54.Очікування громадян можуть різнитися залежно від мети та характеру окремих медіа. Від суспільних медіа очікування вищі, ніж від певних інших медіа. Від медіа новин, звісно, очікують їх постійного оновлення та періодичного поширення. Громадяни навіть мають свої очікування стосовно контенту комерційної природи, і вони підіймаються вище відносно медіа або медіа контенту, призначеного для неповнолітніх.
55.Щоб мати змогу виконувати свою роль та досягати мети, медіа мають заробити довіру населення. Залежно від заявленої або усвідомлюваної мети, редакційної політики, моделі фінансування та впливу, варіюється і довіра до медіа з боку населення. Формування професійних та етичних стандартів великою мірою відображає очікування людей. Однак, саморегулювання не завжди можна вважати достатнім, і громадяни звертають погляди до органів державної влади, які мають забезпечити мінімальні гарантії. Також є очікування стосовно прозорості та відповідальності. Вищі рівні очікуваної довіри, стандартів, прозорості та відповідальності не обов’язково означають вихід на більшу аудиторію, поширення або вплив.
56.Очікування громадян в даному суспільстві можуть деякою мірою пояснювати зацікавленість та увагу законодавців до цієї теми та чинної нормативної бази (включно зі спів регулюванням). В глобальному суспільстві, в якому медіа не знають кордонів, існує сподівання на деякої міри гармонізацію разом з розумінням того, чим є медіа. Отже, тут можуть набувати актуальності порівняльні варіанти рішень.
57.Рівень та природа очікувань громадян може швидко змінюватися як щодо самих медіа, так і щодо ролі тих, хто визначає політику, залежно від того, чи є відповідність іншим критеріям та якою мірою.
Частина II
Стандарти, що поширюються на медіа в новій екосистемі
Попередні ремарки
58.Мета цієї частини полягає в тому, щоб запропонувати методичні рекомендації тим, хто визначає порядок застосування медіа стандартів до діяльності нових медіа, послуг або дійових осіб в зважений або диференційоваий спосіб. Крім того, вона забезпечує матеріальну базу для реалізації рекомендації, яку держави-учасниці залучають до діалогу з усіма дійовими особами в медійній екосистемі з метою їх належного ознайомлення з чинними законодавчими рамками. Вона також допоможе дійовим особам медіа в саморегулюванні, до якого вони можуть вдатися.
59.Хоча й очікується, що ця Рекомендація про нове значення медіа та Частина I цього додатку витримають іспит часом через їх широку природу, цю частину, яка має більш прагматичний характер, може виникати необхідність періодично доопрацьовувати, адаптувати, переглядати у світлі змін у медійній екосистемі.
60.На медіа та журналістів поширюється дія загальних правових норм (тобто, тих, які не стосуються конкретно медіа: цивільного, комерційного, корпоративного, податкового або карного законодавства). Однак, зважаючи на потреби та роль медіа в суспільстві, може виникати потреба в тлумаченні окремо для медіа певних загальних положень (наприклад, про дефамацію, спостереження, зупинку та обшук, державні таємниці або корпоративну конфіденційність), або необхідність перевіряти їх застосування з метою недопущення зловживань, які негласно перешкоджатимуть свободі медіа.
61.Підлягаючи дії такого принципу, що як форма втручання, регулювання медіа має відповідати вимогам суворої необхідності та мінімального втручання, окремі регуляторні рамки мають відповідати потребі захисту медіа від втручання (визнаючи прерогативи, права та привілеї поза межами загального права, або забезпечуючи рамки для їх реалізації), управління недостатніми ресурсами (забезпечуючи плюралізм та розмаїття медіа – підтв. першого пункту статті 10, in fine, Європейської Конвенції з прав людини) або визначення обов’язків медіа (в рамках суворих меж, передбачених у другому пункті статті 10 Конвенції та відповідної практики Європейського Суду з прав людини). Такими міркуваннями визначалася структура цієї частини додатку.
62.В кожному випадку надається вказівка на існуючі стандарти Ради Європи, а їх застосування в новому медіа середовищі стисло пояснюється. Жодної спроби встановити стандарти у вичерпний спосіб немає. У відібраних стандартах слід вбачати приклади, які можуть дещо спонукати до застосування інших стандартів Ради Європи. Зважаючи на природу та поширення дії цього інструменту, методичні рекомендації надаються в дуже загальних рисах; точніші методичні рекомендації мають виводитися з відповідних інструментів Комітету міністрів з питань формування стандартів (пропонований перелік надається наприкінці цього розділу). Застосування стандартів має відповідати та розгортатися разом з розвитком дійових осіб, послуг та діяльності медіа.
Права, привілеї та прерогативи
Показники
Свобода медіа та редакційна незалежність
Свобода від цензури
Захист від зловживання законами по дефамацію та ризик охолоджувального ефекту
63.Без незалежних медіа немає справжньої демократії. Свободу медіа слід розуміти в загальному значенні. Вона охоплює свободу висловлювань та право на поширення контенту. Як передбачається у статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, це право має гарантуватися незалежно від кордонів. Дійові особи повинні мати змогу розпочинати медійну діяльність або переходити без неправомірних ускладнень від приватних або напівприватних комунікацій в публічному просторі до засобів масової інформації. Зокрема, це має відбуватися без процесу отримання попереднього дозволу; якщо необхідно, декларація про діяльність медіа має переслідувати мету зміцнення їх захисту від втручання, не створюючи незаконних перешкод у їх роботі.
64.Існує багато прикладів втручання або спроб втручання в незалежність медіа в новій екосистемі. Були повідомлення про прямий тиск з боку політиків на медіа на предмет нерозміщення або відкликання контенту, заклики до посередників про виключення дійових осіб з медіа зі своїх послуг розміщення інформації на веб вузлах. Повага до редакційної незалежності вимагає відсутності цензури або ex ante контролю контенту. Медіа мають бути вільними від заходів блокування та фільтрування. Публічне повідомлення про такі інциденти слід вітати.
65.Слід підкреслити важливе значення ролі посередників. Вони пропонують альтернативні та додаткові засоби або канали поширення медіа контенту, розширюючи в таких спосіб вихід на аудиторію та підвищуючи ефективність досягнення медіа своєї мети та цілей. На своєму конкурентному ринку посередники та допоміжні служби можуть суттєво зменшити ризик втручання з боку органів влади. Утім, зважаючи на те, якою мірою медіа мусять покладатися на них в новій екосистемі, існує також ризик цензури, яка працюватиме через посередників та допоміжні служби. Певні ситуації також можуть становити ризик приватної цензури (посередниками та допоміжними службами до тих медіа, яким вони надають послуги, або до контенту, який вони несуть).
66.Зростає побоювання щодо атак на медіа в цифровому середовищі, спрямованих на блокування веб ресурсів. Оператори менших медіа, які становлять ключовий компонент плюралістичного та різноманітного медіа ландшафту, є найбільш вразливими. В результаті їм також можуть відмовити у наданні послуг з розміщення інформації на веб вузлах. Також уже були заяви про непряму дію проти медіа шляхом перешкоджання виконанню фінансових домовленостей; аналогічним шляхом міг порушуватися порядок оподаткування або конкуренції.
67.В новій екосистемі всіх медіа слід оберігати від тиску, в тому числі – від політично мотивованого тиску або такого, що проростає корінням з економічних інтересів. Медіа слід звільнити від цензури та оберігати від само цензури. Редакційна незалежність вимагає ефективного та задекларованого відокремлення володіння або контролю над медіа від прийняття рішень стосовно контенту. Це – важливий чинник у процесі становлення медіа. Особам, наділеним політичними повноваженнями або впливом, слід утримуватися від участі в редакційних рішеннях медіа. Це особливо актуально, зважаючи на те, що в новій екосистемі медіа несуть контент, здатний формувати думку або наповнювати політичні рішення електорату. Ці міркування рівнозначно стосуються творців контенту та розповсюджувачів.
68.Закони про дискредитацію та дифамацію можуть порушуватися в напрямку втручання або репресалій проти медіа. Вони можуть мати сильно охолоджуючий ефект. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, до висловлювань (або контенту), які тривожать, шокують або ображають, потрібно підходити толерантно. Медіа слід мати змогу покладатися на попередні повідомлення або оприлюднені матеріали без ризику, забезпечуючи повагу до відповідних прав інтелектуальної власності або зняття цих питань. Однак, у новій екосистемі слід розглядати акумульований або помножений вплив та можливу необхідність пропорційного розподілу відповідальності у випадку завдання шкоди (наприклад, в результаті поширення першого випуску і глибшого та примноженого впливу, коли цей же контент поширюється іншими – в тому числі, головними медіа).
69.Усім медіа в новій екосистемі слід надавати право висувати на свій захист доводи правдивості та точності інформації, добропорядності або суспільного блага (зокрема, в контексті пильного розгляду поведінки публічних або політичних фігур, державних посадовців, а також у справах, на які а пріорі поширюються положення про державну таємницю або правила корпоративної конфіденційності). Медіа мають бути впевненими в тому, що при аналізі контенту, факт будуть розглядати інакше, ніж думку (яка дозволяє більшу свободу). Медіа також повинні мати змогу покладатися на свободу сатири та право на перебільшення.
70.Вчинення будь-якої дії проти медіа у зв’язку з контентом, має суворо дотримуватися вимог чинного законодавства; і понад усе – міжнародного права у сфері прав людини, зокрема – положень Європейської Конвенції з прав людини, та забезпечуватися процесуальними гарантіями. Має діяти презумпція свободи висловлювань та інформації, а також – свободи медіа. Слід приділяти належну увагу ролі користувачів та характеру контенту, сформованого користувачами.
71.Чи то у формі негативних зобов’язань (не втручатися), чи позитивних (сприяння реалізації свободи висловлювань та права передавати та отримувати інформацію незалежно від кордонів, плюс забезпечення відповідних засобів правового захисту у випадку втручання інших дійових осіб), обов’язок забезпечувати ці права, привілеї та прерогативи покладається на державу. Це слід зважувати залежно від обставин у кожному випадку та реальних можливостей держави вдатися до запобіжних або правозахисних заходів. Обов’язок держави жодним чином не слід тлумачити як такий, що дозволяє здійснення будь-якого контролю, перевірки або втручання, або будь-якої дії, яка може стати на заваді законної реалізації права на свободу висловлювань та права передавати й отримувати інформацію незалежно від кордонів.
Показники
Право на розслідування
Захист журналістів та журналістських джерел
72.Право медіа на розслідування є невід’ємним від демократії; воно має визнаватися, забезпечуватися та популяризуватися в новій медійній екосистемі. Право журналістів на розслідування може забезпечуватися акредитацією; у відповідному порядку фахівцям медіа в новій екосистемі слід пропонувати акредитацію без дискримінації, без неправомірних відстрочень або перешкод. Права на свободу пересувань (наприклад, перепустки до кризових зон) та доступ до інформації – це дуже важливі моменти для всіх фахівців медіа. У встановленому порядку їм слід пропонувати захист без дискримінації.
73.У певних випадках вищезазначене може поширюватися на забезпечення захисту або деякої форми підтримки (наприклад, інструктаж або підготовка, щоб не ставити своє життя під загрозу) дійових осіб, які хоча й відповідають певним критеріям та показникам, наведеним у Частині I цього додатку, але не можуть сповна кваліфікуватися як медіа (наприклад, окремі блогери). Зважений підхід має враховувати міру, якою таких дійових осіб можна вважати часткою медійної екосистеми та учасниками виконання функцій та ролі медіа в демократичному суспільстві.
74.Інші суттєві складові права на розслідування – це приватність спілкування та захист від вилучення професійних матеріалів. До будь-якої форми спостереження над фахівцями медіа включно з відстеженням їх пересувань з допомогою електронних засобів слід підходити надзвичайно обережно та забезпечувати у цьому відношенні ще міцніші гарантії.
75.Захист джерел дедалі більше стає предметом офіційно узаконеного визнання. Існує потреба повноцінного захисту осіб, які повідомляють про порушення. В новій медійній екосистемі захист джерел слід поширити на виявлення користувачів, які розміщують контент суспільного значення в онлайнових просторах колективного користування, створених з метою сприяння інтерактивним засобам масової інформації (або засобам масової інформації в сукупності); сюди входять послуги платформ інформаційного обміну та соціальних мереж. Може виникати необхідність організації санкціонування використання псевдонімів (наприклад, в соціальних мережах) у тих випадках, коли відомості про власну особу можуть давати підставу для можливої помсти (наприклад, внаслідок політичної або правозахисної діяльності).
Показники
Справедливий доступ до каналів розповсюдження
Посередники та допоміжні служби
76.Медіа слід мати справедливий доступ до електронних комунікаційних мереж (включно з послугами основного вузла) та мати змогу покладатися на принцип мережевого нейтралітету. Взаємосумісність та відкриті стандарти можуть стати корисними інструментами усунення технічних бар’єрів у поширенні медіа контенту. Можливо, слід буде подумати про перегляд тлумачення правил «повинні нести» у новій медійній екосистемі.
77.Тою мірою, якою дія або рішення посередників та допоміжних служб може впливати на медіа в новій медійній екосистемі, їх слід звільняти від тиску або впливу, який покладається на медіа, на їх незалежність або редакційні рішення. Для надання чинності цій вимозі можуть вимагатися політичні заходи.
78.У випадку правомірної претензії (наприклад, в результаті зрозумілих ділових рішень) з боку посередника, допоміжної служби або іншої дійової особи, яка має відношення до основних умов роботи медіа, можливо, буде бажано вдатися до організаційних заходів, які забезпечать безперебійне функціонування медіа (наприклад, з метою збереження плюралізму та розмаїття в інтересах громадян). Це може викликати необхідність запровадження додаткових гарантій (наприклад, у контексті судового порядку), або ж відповідні органи можуть запровадити можливі механізми з метою недопущення або послаблення небажаних наслідків. Це також може стосуватися з деякими поправками і вчинення дії з боку органів державної влади (наприклад, застосування податкового законодавства), якщо така дія може мати негативний вплив на свободи та плюралізм медіа, такою мірою, як це необхідно в демократичному суспільстві.
Плюралізм медіа та розмаїття контенту
Показники
Управління недостатніми ресурсами
Прозорість власності
Суспільні медіа
79.Як уже зазначалося, дійовим особам у новій екосистемі слід мати змогу розпочинати діяльність у сфері медіа без неправомірних ускладнень. Зокрема, без процесів отримання попередніх дозволів. У новій медійній екосистемі існує сила-силенна дійових осіб, засобів та платформ для розповсюдження та контенту; тим не менш, ліцензування у виняткових випадках може бути виправданим в умовах мізерних ресурсів (наприклад, спектру довжини електромагнітних хвиль).
80.Зведені до таких виключних випадків, ліцензування або дозвіл мають діяти в інтересах громадян – тобто, гарантувати існування широкого спектру незалежних та різноманітних медіа. Заходи з ліцензування та надання дозволу мають виходити з необхідності, і подальша необхідність у здійсненні таких заходів має розглядатися у світлі розвитку.
81.Плюралізм не буде автоматично гарантуватися існуванням великої кількості засобів масової інформації, доступних для громадян. Крім того, в ситуації великої концентрації медіа здатність формувати або впливати на громадську думку або вибір громадян може належати одному або лише декільком дійовим особам. Зловживання таким повноваженням може мати серйозні наслідки для політичного плюралізму та демократичних процесів. В новій медійній екосистемі деякі дійові особи вже розробили послуги або програми, які вивели їх на домінуючі позиції на національному та навіть глобальному рівні. Навіть за відсутності свідчення зловживань така домінуюча позиція може крити в собі потенційний ризик.
82.Моніторинг тенденцій та концентрації в медійній екосистемі дозволить компетентним органам іти в ногу з розвитком та оцінювати ризики. З огляду на гарантування повної прозорості питань володіння медіа можуть вимагатися регуляторні заходи. Це допоможе визначатися з відповідними запобіжними або правовими механізмами у встановленому порядку з огляду на характеристику ринку кожного з медіа з метою недопущення таких рівнів концентрації медіа, які можуть становити загрозу для демократії або ролі медіа в демократичних процесах.
83.Суспільні медіа посідають чільне місце в Європейській моделі у співіснуванні з державними, комерційними та комунальними медіа. Вони мають витримувати високі професійні стандарти і в ідеалі долучати громадян у свої структури врядування. Їх задача має полягати в забезпеченні універсальної доставки, якості, достовірного та різноманітного контенту та політичного плюралізму в медіа. Достатньо оснащені та фінансовані суспільні медіа, наділені справжньою редакційною незалежністю та інституційною самостійністю, мають створити противагу ризикові зловживань своєю владою з боку медіа в ситуації великої концентрації медіа.
84.Таким чином, суспільним медіа слід посісти особливе місце в новій медійній екосистемі та мати відповідне оснащення, щоб забезпечити високоякісний та інноваційний контент та послуги в цифровому середовищі, і слід мати змогу вдаватися до відповідних інструментів (наприклад, сприяння взаємодії та залученню).
85.Нова екосистема пропонує безпрецедентну можливість привносити різноманітність у врядування медіа – зокрема, з огляду на гендерно збалансовану участь у виробництві, редакційних процесах та розповсюдженні. Те саме стосується різних етнічних та релігійних груп. Це буде ключовим чинником у забезпеченні збалансованого зображення та висвітлення подій у медіа й боротьби зі стереотипами відносно усіх складових груп у суспільстві.
Обов’язки медіа
Показники
Редакційна відповідальність
Повага до гідності та приватного життя
Повага до презумпції невинуватості та справедливого суду
Повага до прав на власність
Правові інструменти захисту для третіх осіб
86.Функція сторожі, а саме, пильна увага до публічних та політичних справ, питань приватного або ділового порядку, вагомих для суспільства – це ще один плюс на користь широкої свободи медіа; однак, він урівноважується вимогою про ще уважніше ставлення до фактичних відомостей. Пильна увага має означати точне, глибинне, критичне висвітлення. Цей момент треба відрізняти від журналістської практики неналежного втручання та виставляння про людське око приватного та сімейного життя громадян, що є несумісним з основоположними правами. Медіа слід будь-що намагатися не підживлювати стереотипи стосовно представників окремих етнічних або релігійних груп або сексистські стереотипи. Представникам усіх груп слід пропонувати можливість щось додати до контенту, висловити свою думку, пояснити своє розуміння фактів; медіа слід обміркувати у цьому відношенні підхід на упередження.
87.Право на повагу до честі та репутації особи має свої межі на теренах суспільного блага, але тут інформація має бути точною. Професіоналізм вимагає перевірки інформації на достовірність, але при цьому вимоги про повідомлення особі заздалегідь про намір поширити інформацію про неї немає. Потреба в точності постає не так гостро, коли йдеться про думку, коментар, розваги, які також допускають перебільшення. Однак, медіа слід розрізняти такі форми висловлювань від фактажу.
88.Вищезазначені вимоги слід зважувати в редакційній політиці та процесах, прийнятих відповідними медіа, зважаючи на їх потенційну аудиторію та наслідки, а також очікування громадськості у їх відношенні. Творцям медіа контенту, редакторам та постачальникам слід дотримуватися відповідних професійних стандартів включно з тими, що призначені для боротьби з дискримінацією, стереотипами, утвердження гендерної рівності. Їм слід особливо дбати про забезпечення етичного висвітлення питань меншин та жінок, також пов’язуючи меншини та жінок з процесами створення, редакційними процесами та розповсюдженням.
89.Медіа – нові чи ті, що склалися історично – в демократичному суспільстві відіграють важливу роль інформування загалу про кримінальні справи. У світлі редакційної відповідальності медіа слід бути обережними та не заважати здійсненню правосуддя, не перешкоджати роботі суду, не ставити під загрозу приватне життя та безпеку усіх учасників та, зокрема, презумпцію невинуватості підозрюваного або обвинувачуваного. Окремо увагу слід приділити захисту гідності вразливих осіб, потерпілих, свідків, родичів учасників кримінального провадження. Це не має ставати на заваді наданню інформації в інтересах громадян.
90.В новій медійній екосистемі існує маса персональних відомостей та даних, он-лайнові простори колективного користування, створені з метою сприяння засобам масової інформації (або засобам масової інформації в сукупності). При організації, узагальненні та використанні такої інформації та даних слід поважати право людини на приватне та сімейне життя, захищене статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини, також передбачене в положеннях Конвенції про захист осіб у зв’язку із застосуванням автоматизованої обробки персональних даних (ETS № 108). Живучість контенту в цифрових середовищах та можливість його широкого поширення й повторного використання закликає до особливої пильності та оперативної дії за необхідності з метою послаблення шкоди. Серед перших у порядку денному медіа, які працюють в новій екосистемі, слід винести питання стандартів дотримання прав людини у зв’язку з профілюванням.
91.В новій екосистемі значні обсяги контенту використовуються або передаються повторно. У цьому зв’язку медіа слід поважати права інтелектуальної власності інших осіб. Не беручи до уваги приватне та колективно приватне володіння контентом включно з онлайновими просторами колективного користування та іншими формами санкціонованого користування, слід приділити увагу методам застосування та повазі до цих прав у контексті сформованого користувачем або розміщеного контенту.
92.Ефективні внутрішні системи підзвітності медіа, які спираються на належні професійні стандарти, часто виправдовують відсутність або применшують потребу в зовнішній відповідальності. Дійовим особам в новій екосистемі слід запроваджувати адекватні механізми розгляду скарг та намагатися пропонувати правові механізми захисту третім особам, які вважають себе постраждалими від діяльності або послуг медіа (наприклад, право на відповідь, виправлення, вибачення).
Показники
Ненависницькі висловлювання
Права дітей
Права жінок
Права меншин
93.Медіа слід утримуватися від передачі ненависницьких висловлювань та висловлювань іншого змісту, який підбурює до насильства або дискримінації на будь-яких підставах. Особлива увага необхідна з боку дійових осіб, які керують роботою онлайнових просторів колективного користування, покликаних сприяти засобам масової інформації (або засобам масової інформації в сукупності). Їм слід уважно ставитися до застосування та реагування на висловлювання, спричинені расистськими, ксенофобськими, антисемітичними, жінконенависницькими, сексистськими (в тому числі відносно ЛГБТ) або іншими упередженнями. До дійових осіб у новій медійній екосистемі може висуватися вимога (законом) щодо повідомлення компетентним органам про погрози насильства кримінального характеру на расовому, етнічному, релігійному, гендерному або іншому ґрунті, які стали їм відомими.
94.З іншого боку, медіа можуть забезпечувати збалансований (позитивний) образ різноманітних груп у суспільстві та робити внесок у культуру толерантності й діалогу. Окрім як у випадках, передбачених законодавством, та згідно з положеннями Європейської Конвенції прав людини, жодну групу у суспільстві не слід позбавляти можливості реалізовувати своє право на об’єднання, яке в новій медійній екосистемі включає онлайнове об’єднання.
95.Особливу увагу слід приділяти збереженню гідності, безпеки та приватного життя дітей. Контент у зв’язку з ними може стати джерелом шкоди на теперішній час та в майбутньому. Тому матеріали про дітей або створені дітьми, які ставлять під загрозу їх гідність, безпеку чи приватне життя або іншим чином роблять їх вразливими на сьогоднішній день або на пізніших етапах їх життя, не повинні знаходитися в системі протягом тривалого часу або перебувати в режимі постійного доступу.
96.Ризик завдання шкоди може виходити з широкого діапазону контенту та поведінки. Контент, призначений лише для дорослих, повинен чітко визначатися та бути недоступним для дітей. Захист дітей не має ставати на шляху їх свободи висловлювання та права на пошук та отримання інформації. Медіа можуть долучатися до створення безпечного простору (обнесені стіною сади) та інших інструментів доступу до вебсайтів та контенту для дітей, розробки та добровільного використання ярликів та знаків довіри, навчання дітей, батьків, освітян в напрямку кращого розуміння та вміння працювати з таким контентом та знання поведінки, яка криє в собі ризик завдання шкоди.
97.Онлайнові простори колективного користування в новій медійній екосистемі, програми відстеження та навіть пошукові механізми й технологія профілювання можуть сприяти домаганням, чіплянням, залякуванням та переслідуванню. Жінки часто потерпають від таких форм неправомірного поводження , які можуть призводити до фізичного (та й сексуального) жорстокого поводження та насильства, а це вже – неприйнятні прояви нерівності. Слід також приділяти увагу можливому зловмисному використанню технологій відносно представників меншин.
98.У вищезгаданих випадках реагування залежатиме від даних обставин включно з характером та сферою даної діяльності або послуги та власними редакційними процесами даної дійової особи. В зваженому підході слід обміркувати можливості відповідних дійових осіб (наприклад, тих, хто керує роботою онлайнових просторів колективного користування, пропонує програми відстеження, пошукові механізми або програми та технологію профілювання) боротися з відповідними ризиками або їх зменшувати. Відповідні зацікавлені сторони можна заохочувати до того, щоб вони разом вивчали можливості реального вилучення або видалення контенту, його слідів (файлів реєстрації, записів та обробки) протягом помірковано стислого періоду часу у відповідних випадках такою мірою, щоб це не суперечило основоположному праву на свободу висловлювань. Більші технічні спроможності несуть з собою більшу відповідальність. Саморегулювання може успішно доповнюватися розбудовою потенціалу (наприклад, міжкультурних компетенцій) та обміном передовим досвідом або практикою коригування, які напрацьовуються в секторах діяльності нових медіа.
Показники
Реклама
Свобода висловлювань також поширюється на комерційну та політичну рекламу, телепродажі та спонсорство. Обмеження в цьому відношенні допускаються лише в межах умов, передбачених у статті 10 Європейської Конвенції про прав людини. Такі обмеження можуть бути необхідними для захисту споживачів, неповнолітніх, охорони здоров’я або демократичних процесів.
В новій медійній екосистемі потенціал образливої, настирливої, потаємної реклами набагато більший, ніж будь-коли. Це закликає до збільшення відповідальності дійових осіб медіа. Це може закликати до саморегулювання, спів регулювання, а в певних випадках – і до регламентування.