Свобода поширення інформації в мережі Інтернет та право на приватність

 

Яке право має пріоритет: право на свободу слова чи право на приватність?

 

 

Право на свободу слова і право на приватність не перебувають в ієрархічній залежності і мають однакову цінність. На цьому неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини. Вони однаковою мірою захищаються Європейською Конвенцією (статті 8 та 10), а також Конституцією України (статті 32 та 34).

 

Це означає, що у випадках, коли існує потреба в оприлюдненні інформації, яка підпадає під сферу приватного життя особи, необхідно відшукати баланс між правом на свободу висловлювання і правом на захист приватності героя публікації. Це не завжди легко зробити. Але практика напрацювала низку критеріїв, які допомагають вирішити це непросте питання. Про них ми поговоримо трохи згодом.

Вичерпного визначення поняття «приватність» не існує. Стаття 8 Конвенції може включати широке коло інтересів, зокрема, приватне та сімейне життя, житло і кореспонденцію, пошту і телефонні переговори, електронну пошту на робочому місці. Приватне життя пов’язане із правом особи на своє зображення (фотографії, відео тощо). Воно стосуються ідентичності особи та особистого розвитку, права на налагодження та розвиток відносин з іншими людьми. Воно також охоплює діяльність професійного або підприємницького характеру[1].

 

В нашому практичному житті найчастіше доводиться шукати баланс між правом на приватність та правом на свободу слова у таких випадках:
— Під час збору та поширення персональних даних (включаючи місце проживання особи);
— Поширення відомостей про стан здоров’я та іншої чутливої інформації про особу;
— Проведенні фото- та відеозйомки, оприлюдненні фотографій та відеозаписів;
— Поширенні інформації, яка потенційно може завдати шкоди репутації особи тощо.

 

 

Які нормативно-правові акти регулюють питання поширення персональних даних в Україні?

 

Основними актами, які визначають порядок збору, використання та поширення персональних даних в Україні є закони України «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», та «Про інформацію». Крім того, ці питання регулюються й іншими законами, серед яких Конституція України, Цивільний кодекс України, закони «Про запобігання корупції», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та багато інших.

Практика розгляду судами спорів з питань доступу до публічної інформації, в тому числі, до персональних даних осіб, відображена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10.

 

Чи всі персональні дані вважаються конфіденційною інформацією про особу?

 

Стаття 5 Закону України «Про захист персональних даних» передбачає, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу. Для цього потрібен або спеціальний закон, який надає певним персональним даним статус конфіденційної інформації, або рішення самої особи щодо того, яка інформація про неї не підлягає публічному поширенню. Проте, в останньому випадку особа не може діяти лише на власний розсуд. Персональні дані можуть стати конфіденційними лише у разі, якщо закон не забороняє обмежувати до них доступ.

 

Наприклад, заборонено відносити до конфіденційної інформації персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень (частина 2 статті 5 Закону України «Про захист персональних даних»). Не належать до інформації з обмеженим доступом і відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», крім низки персональних даних, визначених цим же Законом.

 

Не належить до інформації з обмеженим доступом також інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

 

Отже, спеціальними законами можуть вводитись заборони на віднесення тих чи інших персональних даних до конфіденційної інформації.

 

 

Які персональні дані відносяться до конфіденційної інформації за законодавством України?

 

Закони України до конфіденційної інформації про особу відносять наступні відомості:

 

-інформацію про національність особи, її освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адресу проживання, дату і місце народження (частина другастатті 11 Закону України «Про інформацію»);

-інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, яка стала відома особі у зв’язку з виконанням нею професійних або службових обов’язків (стаття 40Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»);

-відомості щодо предмета договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів (стаття 895Цивільного кодексу України);

-відомості з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб — підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (пункт 70.15.2статті 70 Податкового кодексу);

-інформація щодо осіб, які звернулися до кризового центру про допомогу (частина третя статті 8 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»);

-інформацію, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (частина перша статті 56 Митного кодексу України);

-первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статистичних спостережень, а також адміністративні дані щодо респондентів, отримані органами державної статистики від органів, що займаються діяльністю, пов’язаною із збиранням та використанням адміністративних даних (частина перша статті 21 Закону України «Про державну статистику»);

-відомості про місце проживання або місце перебування особи (частина восьма статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»);

-матеріали заявки фізичної чи юридичної особи на реєстрацію сорту та результати експертизи сорту рослин (стаття 23 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»);

-дані про особу, взяту під захист у кримінальному судочинстві (стаття 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»);

-дані про працівника суду або правоохоронного органу, взятого під захист (стаття 10 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»);

-первинні (персональні) та інші дані, отримані у процесі проведення перепису населення (частина перша статті 16 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення»);

-відомості, що подаються заявником на визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, інформацію про факт подання заяви про визнання особою, яка має право на захист в Україні (частина десята статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

-інформацію про пенсійні внески, пенсійні виплати та суму пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду; з пенсійних депозитних рахунків фізичної особи; про умови та стан виконання договорів страхування довічної пенсії (частина третя статті 53 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»);

-відомості про особисте життя громадян, одержані із звернень громадян (стаття 10 Закону України «Про звернення громадян»).

Цей перелік не є вичерпним і може бути доповнений іншими законодавчими актами[2].

 

 

Які персональні дані не вважаються конфіденційною інформацією про особу?

 

Не відносяться до конфіденційних, зокрема, наступні відомості:

 

— інформація, зазначена в частинах першій і другій статті 13 Закону 2939-VI (частина перша статті 7 Закону № 2939-VI);

-інформація про прізвища та ініціали суддів, які ухвалили судове рішення; імена (ім’я, по батькові, прізвище) учасників судового процесу та посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої повноваження, беруть участь у цивільній, господарській, адміністративній чи кримінальній справах, справах про адміністративні правопорушення (проступки) (стаття 7 Закону України «Про доступ до судових рішень»);

 

• -статут товариства з обмеженою відповідальністю (частина друга статті 143 Цивільного кодексу України);
• -фінансова звітність політичної партії (стаття 17 Закону України «Про політичні партії в Україні»);
• -прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали бюджетні кошти, здійснюють володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, крім випадків, передбачених частиною п’ятою статті 6 Закону № 2939-VI (частина п’ята статті 6 Закону № 2939-VI);
• -персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень ( частина друга статті 5 Закону України № 2297-VI );
• -відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до ЗаконуУкраїни «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.

 

 

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 47 Закону України «Про запобігання корупції» інформацією з обмеженим доступом та такою, що не підлягає відображенню у відкритому доступі, є зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об’єкт). Таким чином, не є конфіденційною інформація з декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону України «Про запобігання корупції».

 

Ці відомості можуть збиратись та поширюватись без згоди особи, якої вони стосуються.

 

 

Чи можна поширювати конфіденційну інформацію про особу у разі, якщо до неї існує суспільний інтерес?

 

Конфіденційна інформація про особу може бути поширена, якщо вона є суспільно  необхідною, тобто якщо до неї існує суспільний інтерес. На цьому неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, про це говорить і стаття 29 Закону України «Про інформацію». Суспільно-важливою вважається така інформація, право громадськості знати яку переважає потенційну шкоду від її поширення.

 

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

 

Суспільно важливою визнається інформація, яка стосується витрачання бюджетних коштів та відчуження державного і комунального майна; вчинення корупційних та інших правопорушень; якості харчових продуктів, аварій, катастроф, безпеки довкілля та інших важливих питань суспільного життя.

 

Публікуючи суспільно-важливу інформацію, яка містить персональні дані, важливо все ж таки не забувати про принцип пропорційності. Оприлюднювати доцільно лише ті відомості, які дійсно важливі для громади і опускаючи ті, які не мають суттєвого значення для розкриття теми.

 

Це правило має особливе значення при поширенні повідомлень, в яких розповідається про місцезнаходження об’єктів нерухомого майна. Нерідко журналісти, які проводять антикорупційні розслідування, описують найдрібніші деталі, які стосуються «придбаного нелегкою працею» майна, зазначаючи точну адресу помешкань героїв публікації, включаючи номер квартири. Проте, така деталізація не завжди може виправдовуватись суспільним інтересом, особливо у випадках, коли у цих приміщеннях проживають неповнолітні діти.

 

Питання розкриття журналістами точної адреси місця проживання публічної особи розглядалось і Європейським Судом з прав людини. Зокрема, у справі Alkaya v. Turkey (№. 42811/06, рішення від 9 жовтня 2012) було встановлено порушення права на повагу до приватного життя відомої актриси. Це порушення було пов’язане із тим, що в одній із газет журналісти оприлюднили повідомлення про пограбування квартири заявниці і назвали її точну адресу. Європейський Суд відзначив, що вибір місця проживання  — це приватне питання, яке входило до сфери персональної автономії. Він звернув увагу на те, що заявниця була публічною особою, інформація стосовно факту злочину становила предмет загального інтересу, проте такого інтересу не було стосовно інформації про точну домашню адресу актриси.

 

 

Які критерії потрібно враховувати при пошуку балансу між правом на свободу слова та правом особи на захист приватності?

 

Для того, що б зрозуміти, чи не буде втручання у право на приватність надмірним, необхідно звернути увагу на такі обставини[3]:

 

1) внесок публікації в дискусію, яка становить загальний інтерес (публікація повинна сприяти дискусії, тобто обговоренню важливих для суспільства тем, а не служити задоволенню звичайної цікавості читачів/глядачів. При цьому варто пам’ятати, що обставини політичного життя країни – це та сфера, де обмеження свободи слова мають дуже вузький характер);

2) наскільки відомим є фігурант публікації, та якою є тема публікації (сфера приватності публічних осіб значно вужча, ніж у звичайних громадян, які не мають суттєвого впливу на суспільне життя. Важливо враховувати не лише політичний вплив, а й значимість особи в сферах економічного, наукового, культурного, спортивного життя країни та багатьох інших);

3) попередня поведінка фігуранта публікації (наприклад, якщо особа вже надавала згоду на публікацію її фотографій, зокрема, з рекламною метою, повторне оприлюднення тих же фото не буде становити надмірного втручання у сферу її приватності[4]);

4) метод отримання інформації та її достовірність (перевіряється добросовісність журналіста під час підготовки публікації та аналізується законність застосування тих чи інших методів збору інформації в конкретній ситуації. У справі Haldiman and others v. Switzerland (№ 21830/09 рішення від 24 лютого 2015 року) ЄСПЛ встановив порушення ст. 10 Конвенції у зв’язку із засудженням журналістів за таємний відеозапис приватного страхового брокера і трансляцію цього запису в рамках телевізійної документальної передачі, спрямованої на викриття неякісної роботи страхових компаній у сфері послуг із страхування життя. ЄСПЛ звернув увагу на те, що журналісти зробили все можливе для того, що б конкретного брокера не можна було ідентифікувати. Він також зазначив, що висвітлення питання про зловживання на ринку страхових послуг є питанням значного суспільного інтересу, який виправдовував використання такого способу збору інформації, як таємний запис інтерв’ю, оскільки в інший спосіб її отримати було неможливо);

5) зміст, форма та наслідки публікації (видання має свободу вибору змісту та форми публікації, проте вони не повинні навмисно завдавати шкоди приватності особи. Що стосується наслідків публікації, то необхідно враховувати те, що Інтернет має можливість охоплювати надзвичайно широку аудиторію за короткий час, довго зберігати інформацію, що може здійснювати триваліший вплив на права особи);

6) суворість застосованої санкції (санкції, які застосовуються до ЗМІ не повинні справляти «охолоджуючий ефект» і ставати інструментом цензури чи самоцензури).

 

Всі ці критерії необхідно оцінювати та враховувати у сукупності.

 

 

Чи можуть оціночні судження порушити право на приватність?

 

Варто зазначити, що репутація особи підпадає під захист статті 8 Європейської Конвенції, в той час, як право на свободу слова гарантується статтею 10 Конвенції. При цьому, Європейський Суд в своїй численних рішеннях звертав увагу на те, що Конвенція захищає не лише зміст, але й форму, в якій оприлюднюється інформація. Він також зазначав, що необхідно розрізняти факти і оціночні судження, що факти можуть підтверджуватись доказами, в той час як вимога довести оціночні судження є нездійсненою.

 

Про те, що ніхто не може притягуватись до відповідальності за висловлення оціночних суджень говорить і стаття 30 Закону України «Про інформацію».

 

Водночас, не потрібно забувати і те, що оціночні судження повинні мати під собою необхідне фактичне підґрунтя. Якщо мінімальна фактична основа відсутня, оціночне судження може визнаватись надмірним і становити невиправдане втручання у право на приватність[5].

 

Якщо говорити про порушення права на приватність шляхом поширення оціночних суджень в мережі Інтернет, то варто звернути увагу на одне із недавніх рішень Європейського Суду з прав людини – рішення у справі EGILL EINARSSON v. ICELAND (заява № 24703/15, рішення від 07.11.2017). Воно стосувалось поширення посту стосовно заявника в Instagram. В повідомленні було оприлюднено фото заявника під заголовком, з якого слідувало, що він – «ґвалтівник». Цей пост було опубліковано після того, як із позивача були зняті обвинувачення в зґвалтуванні  та інших правопорушеннях сексуального характеру.

 

Національні суди відмовили заявникові у захисті, визнавши зазначену інформацію оціночними судженнями. Водночас, ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що навіть публічні особи, які самі почали «гарячу» дискусію щодо себе, не повинні терпіти звинувачень у насильницьких злочинних діях без наявного на те фактичного підґрунтя.

 

[1] Див. справи ЄСПЛ: «Класс та інші проти Німеччини», «Фон Ганновер проти Німеччини», «Ротару проти Румунії», «Пек проти Сполученого Королівства» та інші

 

[2] Див. п. 5.6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10, реж. доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010760-16#n103

 

[3] Див. пункти 90-95 рішення ЄСПЛ у справі «Axel Springer AG v. Germany», 07.02.2012, заява № 39954/08/

 

[4] Див, зокрема, рішення ЄСПЛ справі Hachette Filipacchi Associés (ICI PARIS)

 

[5] Див. рішення ЄСПЛ у справі «Новая газета» і Бородянський проти Росії (заява № 14087/08, рішення від 28.03.2013